Твір Чи ми ще зійдемося знову

Творча зрілість прийшла і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія “Кавказ”, романс “Черемоше, брате мій”, обробка української народної пісні “Гегілка”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.З 1919-1939 рр. Людкевич написав багато музики різних жанрів. Та провідними у його творчості залишається вокально-симфонічний жанр. Назвемо 2 кантати - “Заповіт” (сл.Шевченка) і “Наймит” (на вірші І.Франка). Саме в цих творах композитор втілив ідею боротьби з поневолювачами, створив яскраві драматичні образи. Продовжує працювати у хорових та романсових жанрах, обробляє українські народні пісні. Варто назвати такі романси, як: “За байраком байрак”, “Одна пісня голосненька”, хори “Наша дума, наша пісня”, обробки народних пісень “Про Бондарівну”, “Бодай ся когут знудив”, “Ой співаночки” та ін.

На другий творчий період припадає захоплення Людкевича інструментальною музикою. Перші спроби відносяться ще до початку століття. Тоді композитор написав “Каприччіо” і “Симфонічний танець”. Значних успіхів композитор досягає вже у 20-30-і роки. Головним чином це одночастинні композиції “Меланхолійний вальс”, “Каменярі”, “Галицька рапсодія”, “Веснянки”, “Мойсей” та ін.

Заслуговує на увагу камерно-інструментальна музика Людкевича. Це його ф-нні твори “Варкарола”, “Пісні без слів”; скрипкові “Чабарашка”, “Тихий спомин”, “Сарабанда”, ф-нне тріо фа дієз мінор. Композитор прагне до високого професіоналізму і водночас до широкої доступності і зрозумілості своїх творів. В них відчувається вплив Лисенка, Чайковського, Рахманінова, Шуберта, Шумана, Брамса і Вагнера.

З 1939 р. С.Людкевич - професор нововідкритої Львівської консерваторії ім.Лисенка, старший науковий працівник філіалу Інституту фольклору Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий твір “За мир”, завершує кантату “Наймит”, переробляє раніше створену кантату “Вільній Україні”. Перервана фашистською окупацією творчість Людкевича відновилась у 1945 р. Продовжується і його педагогічна діяльність. Станіслав Пилипович активно працює в симфонічному жанрі, створює оперу “Довбуш”.

Наприкінці 40-х років з'явились 2 симфонічні поеми - “Дніпро” і “Пісня юнаків”, в яких втілено героїку воєнних років.

У першій половині 50-х років Людкевич завершив “Прикарпатську симфонію”, ф-нний концерт та оперу “Довбуш”. Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: “Наше море”, “Не забудь юних днів”, “Пассакалію”, сюїту “Голоси Карпат”, увертюра “Ой не ходи, Грицю”. Багато сил віддає вихованню молодих музикантів, науковій праці. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.

Помер С.П.Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.

Тарас Григорович Шевченко

(1814-1861)

До скарбів світового значення належать і творіння великого поета українського народу Т.Г.Шевченка.

Народився народний митець 9.03.1814 р. в селі Моринцях (поблизу Києва). Він був сином кріпака. Незабаром після народження Тараса родина Шевченка переїхала до села Кирилівки. В ранньому дитинстві хлопець залишився круглим сиротою. В 15 років Тараса взяли до дворової челяді поміщика Енгельгарда. Побачивши малярські здібності хлопця, поміщик згодом в Петербурзі віддав його на 4 роки на науку до живописця Ширяєва. 22 квітня 1838 р. поміщик підписав Шевченкові відпустку за 2500 карбованців. Згодом Шевченко став студентом Академії мистецтв, яку закінчив 1845 р. Опісля повернувся на Україну. Але вже в 1847 р. за участь в таємному товаристві (Кирило-Мифодіївському братстві) і за його вірші Шевченка заарештовують і везуть на заслання в Орськ з суворою забороною писати і малювати, звільнили поета аж в 1857 р. У 1859 р. Шевченко востаннє побував на Україні. Від відвідав місця свого дитинства, своїх рідних, постійно перебуваючи під наглядом поліції. Кінець-кінцем його знову заарештували. Поет ледве добився звільнення. Йому заборонили жити на Україні й повернули до Петербурга.

Змучений злигоднями заслання, в'язницями й солдатчиною, сорокасемирічний поет, підкошений тяжкою хворобою помер в 1861 р. 10 березня. Спочатку його поховали в Петербурзі, і лише згодом, після довгих і наполегливих клопотань, прах поета вдалося перевезти на Україну.