Твір Чи ми ще зійдемося знову

Твір Чи ми ще зійдемося знову

І. Загальні відомості про твір і його авторів

“Чи ми ще зійдемося знову” - вірш великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка, покладений на музику відомим українським композитором Станіславом Пилиповичем Людкевичем.

Хоровий жанр: хор з супроводом.

Станіслав Пилипович Людкевич

(1879-1979)

С. Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський діяч. Митець прожив велике творче життя. Воно розпочалося ще наприкінці ХІХ ст., коли Станіслав Пилипович, щойно приїхавши до Львова, взяв активну участь в організації ювілейного вечора І.Франка. Це було 1898 р. Тоді він виступив як диригент і композитор. На концерті прозвучав хор на Франковий гімн “Вічний революціонер”. Завершив свій творчий шлях Людкевич через 80 років після цього пам'ятного вечора.

У січні 1979 р. музична громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження корифея українського музичного мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім.Т.Г.Шевченка, професора С.П.Людкевича.

С.Людкевич народився 24.01.1879 р. в містечку Ярославі на Західній Україні (зараз входить до складу Польщі). Батько композитора - вчитель народної школи - дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М.Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.

Вступаючи після початкової школи до Ярославської гімназії, Станіслав Пилипович прагне глибше вивчати музику. Він співає у хорі, а згодом стає його керівником, починає писати музику. Закінчуючи цей заклад, Людкевич уже мав у своєму композиторському портфелі ряд творів - це хори “Гамалія”, “Поклик до слов'ян”, 7 п'єс для фортепіано. До речі, останні з успіхом виконуються піаністами й сьогодні. Це, зокрема, “Пересторога матері”, “Заколисана пісня”, “Тихий вечір” (на тему Й.Брамса). Ці фортепіанні мініатюри продовжують лінію західноєвропейської романтичної музики Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Й.Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.

З 1898 р. по 1901 р. Людкевич навчається у Львівському університеті на філологічному факультеті. Після його закінчення він викладає українську мову в одній із гімназій Львова. Перед цим композитор працює в Музично-драматичному Інституті ім.Лисенка, готує до друку “Галицько-руські народні мелодії”, виступає з музикознавчими статтями та рецензіями тощо.

У 1903-1904 рр. композитор був на військові службі у Відні; там він мав змогу слухати оркестрову та оперну музику, а згодом, у 1907 р. він знову їде до Відня, щоб поповнити свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О.Цемлінського (композиція та інструментування) та Г.Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г.Адлера та Г.Рімана. За цей час Станіслав Пилипович написав докторську дисертацію, присвячену питанням програмної музики. Повернувшись додому, він знову поринає в роботу. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім.Лисенка.

1914 р. Людкевича призивають до австрійської армії, невдовзі він потрапляє в полон і до кінця війни перебуває в Церовську (Казахстан). Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, веде розмову про дальші шляхи розвитку української музики.

На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій пов'язано з тими величезними подіями початку ХХ століття, які сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, робітничі страйки на Західній Україні, лихоліття першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція.