Гітара в історії розвитку музичної культури
У той момент, коли гітару об'єднали з електронікою, народився новий інструмент, якому поки не придумали власної назви, а щоб не плутати з прародителькою, дали приставку «електро». Давайте розберемося.
Що характеризує будь-який інструмент? Його музичні можливості, спосіб витягу звуку, фізичний принцип утворення звуку, тембр. Отож, усі ці характеристики в традиційної гітари й в електрогітари різні. Про різницю в зовнішньому вигляді немає і мови — не це головне.
Коли ми говорили про можливості класичної гітари, то згадували її поліфонічність, тобто здатність вести дві чи три мелодії одночасно. Електрогітара цієї здатності позбавлена через істотну різницю в способі витягу звуку. Гітарист, що грає на класичній чи росіянки семиструнної гітари, защипує струни чотирма пальцями правої руки, у деяких випадках використовує і мізинець. П'ять нігтів гітариста — це як би п'ять медіаторів, і чотири з них увесь час беруть участь у грі, а п'ятий чекає, чи не зустрінеться в даному добутку місце, що вимагає його участі. А електрогітарист тримає правою рукою один-єдиний медіатор. Їм можна брати акорди, грати мелодію, але вести одночасно дві і тим більше три мелодійні лінії не можливо. Правда, окремі електрогітаристи грають пальцями, і тоді можливості їхніх інструментів розширюються, але для електрогітари це нетипово — у переважній більшості випадків усе-таки використовується медіатор.
Фізичний принцип утворення звуку теж різний. І хоча в обох випадках первісним джерелом коливань служить струна, далі ці коливання підсилюються зовсім різними способами В звичайній гітарі резонує корпус інструмента, а в сучасній електрогітарі все посилення йде тільки за допомогою електроніки.
Звідси ж і різниця в тембрі. Електрогітара має можливість широко варіювати тембр — для цього пристосовані всілякі електронні пристрої, що стоять на шляху від звукознімачів під струнами до динаміків. Але серед безлічі її штучних тембрів уже немає споконвічного тембру звичайної гітари, тому що електроніці поки ще не під силу відтворити те, чого століттями домагалися музичні майстри, використовуючи шляхетні породи дерева й експериментуючи з конструкцією корпуса.
Але оскільки електрогітара усе-таки відбулася від звичайної гітари, це дає привід поговорити і про неї.Може показатися, що порівняння традиційної гітари з електричної складається на користь першої. Це не так. Кожен інструмент гарний у своєму амплуа. Електрогітару не сприйняли виконавці класичних добутків, акомпаніатори стародавнього російського романсу, циганські музиканти, але у вокально-інструментальних ансамблях, в естрадних оркестрах і в деяких різновидах джазу вона знайшла своє місце і прекрасно справляється з дорученими їй ролями.
Історія електрогітари нараховує вже більше шістдесятьох років. Ще на початку двадцятих років робилися спроби — не занадто вдалі — електрифікувати гітару, а в 1927 році в Аргентині був виданий патент на перший цілком працездатний інструмент. Він анітрошки не був схожий на сучасні електрогітари і являв собою звичайну шестиструнну гітару, тільки звукознімач під струнами і провід, що йде до підсилювача, свідчили про нововведення. Винахідник у ту пору навряд чи припускав, що згодом електрогітара знайде власний вигляд, навчиться широко варіювати тембр і створювати різні звукові ефекти. Вимоги до нового інструмента спочатку були дуже скромними: треба було всього-на-всього підсилити тихе звучання гітари. І це удалося зробити — електрифікований інструмент міг звучати як завгодно голосно.
Але відразу виявилися і його недоліки, досить серйозні.
Виявилося, що звукознімач реагує не тільки на коливання струн, але і на випадкові удари по деці інструмента і навіть на тертя рукава виконавця об корпус. Ці шуми підсилювалися разом зі звучанням струн і домішувалися до музики, від чого вона супроводжувалася неприємними щигликами, шерехами і тріском.
Під час виконання могла виникнути і так називана паразитичний зворотний зв'язок. Голосне звучання гітари, що виходить з динаміків, впливало на деку інструмента ззовні, дека передавала додаткові коливання звукознімачу, вони знову підсилювалися і надходили на динаміки. Цей процес багаторазово повторювався, і зрештою динаміки починали вити і свистіти. В перші роки існування електрогітари не раз случалося переривати концерт, щоб відрегулювати апаратуру.
На додаток до всіх цих неприємностей у слухачів створювалося враження як би подвійного тембру: адже гітара тоді зберігала ще свій звичайний корпус і тому звучала не тільки через підсилювачі і динаміки, але і сама по собі. І хоча це власне звучання було значно слабкіше, ніж через апаратуру, усе-таки тембр роздвоювався, розпливався, ставав нечітким.