Гітара в історії розвитку музичної культури
Становлення тривало біля півтора сторіч — приблизно до середини чотирнадцятого століття. У цей час гітара витісняє деякі примітивні струпні інструменти, опановує нехай дуже нескладним, але своїм власним репертуаром, стає одним із улюблених народних інструментів в Іспанії і потроху проникає в інші європейські країни. Але не встигла гітара як варто зміцніти і набратися сил, як у Європі з'явилася лютня. Сюди неї завезли араби. Заморська прибульця дуже незабаром відтіснила гітару, так енергійно, що на цілих чотири сторіччя призупинила її розвиток. Це і був період застою.
Те, що гітара не витримала конкуренції з лютнею і відійшла на задній план, легко з’ясовується. Лютня дуже древній інструмент, у первісній формі вона була знайома ще жителям Вавилона. До моменту своєї появи в Європі лютня володіла розвитими прийомами гри і великим репертуаром. До того ж європейські музиканти прийнялися удосконалювати лютню, писати для ніс нову музику. Тому суперництво лютні з гітарою ніяк не могло тоді скластися на користь останньої.
Але суперництво буває різним. Краще, якщо більш сильний партнер будить не заздрість і роздратування, а бажання розібратися в його сильних сторонах і у власних недоліках. Гітара вибрала саме цей шлях, і з'ясувалося, що період застою не зломив її, а змусив учитися.Гітара поступово навчилася виконувати найбагатший репертуар лютні, скористалася багатьма прийомами гри на ній, і до середини вісімнадцятого століття почався зворотний процес — гітара стала витісняти лютню. Це теж було з'ясовано: можливості двох інструментів начебто б зрівнялися, але грати на гітарі було зручніше завдяки вузькому і довгому грифу.
Витиснувши лютню, гітара не забула свою вчительку: навіть у наші дні, коли репертуар гітари став незрівнянно ширше колишнього репертуару лютні, гітара нерідко з концертної сцени виконує стародавню лютневу музику. А сама лютня зараз такий же рідкий інструмент на підмостках концертних залів, як, скажемо, чи клавесин клавікорд.
Але ми забігли вперед. Ще тільки почався період відродження, і гітарі були потрібні свої ентузіасти. До кінця вісімнадцятого століття їх було вже чимало, а на початку дев'ятнадцятого сторіччя ми знаходимо серед них імена прославлених музикантів.
Віртуозно грав на гітарі Никну-коло Паганіні. «Я король скрипки,— говорив він, - а гітара моя королева». Паганіні написав чимало добутків для гітари — романси, сонати, варіації. Він уключав гітару у свої квартети разом зі скрипкою, альтом і віолончеллю.
Грали на гітарі і писали для неї Франц Шуберт, Карл Вебер, Гектор Берліоз. У записках Берліоза згадується, що він зобов'язаний гітарі своїм первісним музичним утворенням.
Період відродження гітари дав музикантів, що цілком присвятили себе цьому інструменту. Найбільш видатний з них — італійський виконавець, композитор і педагог Мауро Джуліані. Саме в його часи остаточно оформилася та гітара, що ми зараз називаємо класичною. Джуліані народився в 1781 році. У двадцять років став одним із кращих італійських гітаристів. Він успішно гастролював на батьківщині й у деяких інших країнах. Здавалося, Джуліані була приготована доля виконавця, однак брак концертів стає головною його справою. Джуліані пише власні твори для гітари і займається педагогічною діяльністю. Багато хто його твори, наприклад Третій концерт для гітари з оркестром, виконують дотепер. Але найважливіша спадщина Джуліані — його етюди. Мабуть, і зараз немає жодної школи гри на гітарі, що не містила би етюдів Джуліані, причому деякі з них служать не тільки для вправ. Наприклад, етюд №5 незмінно включає у свій репертуар будь-який гітарист — це один із найгарніших творів для гітари.
Помітний слід в історії інструмента залишив іспанський гітарист Фернандо Сор, що народилося в 1778 році в Барселоні. Сор на відміну від Джуліані не думав присвячувати себе винятково гітарі, хоча концерти його завжди викликали великий інтерес. Він писав симфонії, ораторії, опери, балети, а музику для гітари складав як би між справою. Однак час розсудив по-своєму. Гітарна музика Сор залишилася жити, а вся інша майже забута. Сор одним з перших відкрив у гітарі найширші поліфонічні можливості, використовував їх у своїх творах і описав у “Трактаті про гітару”.
Видатним педагогом гітари періоду її відродження був італієць Маттео Каркасси. Він настільки повно освоїв особливості і можливості цього інструменту, що його школа гри на гітарі дотепер служить для вивчаючих гітару одним з основних посібників.
До середини дев’ятнадцятого століття після багатьох удосконалень основним інструментом концертних залів стає рояль. Міцно утримує своє місце і скрипка. А для гітари настає час спаду. Виступи гітаристів залучають усе менше і менше слухачів. Суспільна думка різко міняється: піти на концерт гітариста означало виявити низький смак. Гітару стали вважати неблагородним інструментом, відвернулося від неї більшість композиторів. Помалу гітара у всіх країнах, хіба що крім Іспанії, пішла з концертних підмостків.