Гітара в історії розвитку музичної культури

Наступний вид гітари не занадто розповсюджений і майже невідомий у нас. Це гавайська гітара. Іноді думають, що гавайська гітара — інструмент якоїсь особливої конструкції Це не так. Деякі незначні особливості в механізмі дійсно є, якщо гітара свідомо виготовляється як гавайська, але в принципі це звичайна гітара, тільки на ній повинні бути натягнуті сталеві струни, сучасні нейлонові не підходять.Гавайська гітара під час виконання кладеться плашмя на коліна. Виконавець надягає на три пальці правої руки спеціальні плектри — щось подібне до наперстків з металевими перинками, якими защипуються струни. А в лівій руці гітарист тримає металеву пластинку - і нею він сковзає по струнах, не притискаючи їх до грифа. Звучання гавайської гітари, співуче, вібруюче, нагадує людський голос Звичайна гавайська гітара веде мелодію, а акомпанує їй друга гітара або який-небудь інший інструмент.

Доступна гітарі й джазова музика. Іноді до джазу відносять усю легку музику, вважаючи так: усе, що не класика, то джаз. Це невірно. Джаз — найскладніший вид музичного мистецтва зі своїми особливими законами. Отож, гітара в досконалість осягнула і складність джазу, і його закони. У двадцятих роках нашого сторіччя в джазових оркестрах вона зайняла місце, яке до цього належало іншому інструменту — банджо.

Гітара в джазі — не тільки інструмент, що акомпанує. У багатьох добутках їй доручають соло, а соло в джазі майже завжди імпровізація. Іноді джазові гітаристи виступають у концертах із самостійними номерами. Багато хто з вас чули, напевно, радянського гітариста Олексія Кузнєцова - його джазові імпровізації на гітарі завжди сприймаються з великим інтересом.

У дуетах, тріо і невеликих ансамблях гітара прекрасно поєднується з іншими інструментами — наприклад, скрипкою, домрою, мандоліною. Один час були популярні так називані неаполітанські оркестри, основу яких складали гітари і мандоліни. Люди старшого покоління, кому доводилося чути такі оркестри, пам'ятають їхнє найніжніше звучання.

Іноді, особливо в самодіяльності, ансамблі складаються з одних гітар. І навіть такому ансамблю доступний найширший репертуар —- від простих обробок народних пісень до складних творів.

Було кілька ролей гітари, і залишилося назвати ще три, без яких розповідь про гітарне мистецтво була би не повною.

Класична гітара. Та, котра, здається, може усі. Для неї написане величезна кількість добутків, аж до концертів із симфонічним оркестром.

Російська семиструнна гітара. Без її важко уявити собі таке чудове явище музичної культури, як росіянин міський романс.

І нарешті, електрогітара, що дало життя новому виду вокально-інструментальної музики, популярність якого серед молоді величезна.

Кожна з цих ролей заслуговує окремої розмови Але колись простежимо загалом історію гітари. Історія ця почалася тоді, коли не було ще ні скрипки, ні віолончелі, ні фортепіано.

З глибини віків

Намагаючись визначити справжній вік гітари, деякі дослідники відносять початок її родоводу до античних часів, аргументуючи це тим, що назва гітари походить від назви давньогрецької кіфари. Але і китаррон, і цитра теж запозичали свою назву від кіфари, однак ні на кіфару, ні на гітару ці інструменти не схожі, як не схожі вони і між собою. Тому будемо вважати, що від кіфари походить лише назва, а не сам інструмент.

Інші музикознавці міркують так: якщо в тринадцятому столітті гітара була вже широко відома, виходить, потрібно відняти ще два-три сторіччя і приписати народження гітари до десятого чи одинадцятого століття. Але і це спірно, тому що історія музики знає випадки, коли з моменту появи інструмента і до його широкого поширення проходило дуже небагато часу. Ручній гармоніці, наприклад, знадобилося для цього усього яких-небудь двадцять років.

Так що краще дотримувати лише того, що відомо вірогідно: сімсот років тому гітара вже була.

У її історії можна простежити п'ять виразних періодів. Умовно назвемо їхній так: становлення, застій, відродження, занепад, розквіт.