Гітара в історії розвитку музичної культури
Багатогранна гітара
Гітара – наймасовіший музичний інструмент. Людей, що грають на гітарі, хоча б на рівні декількох акордів, набагато більше, ніж тих, що грають на інших інструментах. І напевно, ще більше, ніж тих, хто б хотів навчитись грати на ній.
Гітара — найпоширеніший інструмент. На перший погляд може здаватися, що масовість і поширеність — одне й те ж. Це не так. Наприклад, у деяких європейських країнах губну гармоніку можна рахувати масовим і дуже відомим інструментом, але інший світ відноситься до неї прохолодно. А гітара поширена на всіх континентах, включаючи навіть Антарктиду. Гітара встигла побувати навіть у космосі. Напевно, з часом там будуть і інші інструменти, але першість назавжди залишиться за гітарою. І на кінець, гітара — самий різносторонній інструмент. Візьмемо хоча б акомпанемент — він також може бути дуже різним. Супровід туристської і студентської пісні, де від гітариста вимагається в більшості випадків лиш першоначальне вміння, сильно різниться, скажемо, від супроводу стародавнього руського романсу — отут вже треба володіти інструментом професіонально.
Мандрівні цигани-гітаристи здавна бродили по дорогам багатьох європейських країн. У своїй музиці вони використовували всього декілька традиційних мелодій, але поєднували їх так вишукано, що складалась уява постійно різної музики. Цигани віртуозно імпровізували, прикрашаючи мелодію гострими оборотами,— словом, складали свою музику, яка з труднощами передається відомими нам нотними знаками. Теми циганської музики також своєрідні — спочатку дуже повільний, він потрохи прискорюється і доходить майже до межі можливостей музиканта, потім різка зупинка і все починається спочатку.
У XVIII столітті музиканти-цигани стали об’єднуватися в хори, супроводжувані декількома гітаристами. Одні вели мелодію, а інші - гармонію. Циганські хори стали настільки популярними в XIX столітті, що викликали численні наслідування. Але можна перейняти мелодії, ритми, манеру гри і співу, але неможливо засвоїти ті тонкощі, що йдуть від глибинних народних традицій. А без цього наслідування залишається лише наслідуванням, не більше.
Ще один вид мистецтва гітари — фламенко. Правда, фламенко - це не тільки гітара. Як і в циганів, це ще і пісня, і танець. Місце народження фламенко — південні провінції Іспанії. Багато істориків музики вважають, що іспанські цигани сильно вплинули на становлення фламенко: відбулося змішання циганської й іспанської манер виконання, запозичення і переробка мелодій, і в результаті народилося зовсім особливе і самостійне мистецтво.
Циганські гітаристи дуже рідко виступають окремо від хору. А деяким гітаристам фламенко згодом стало тісно в рамках супроводу пісні і танцю, вони відокремилися і стали виступати самостійно. Їхня майстерність, що виросла до надзвичайної віртуозності, розгорнуло перед ними двері самих прославлених концертних залів.
Фламенко на гітарі — це мелодії, що чергуються акордами. Мелодії настільки швидкі, що на більшості інших інструментів зіграти їх не можна. Та й на гітарі вони можливі тільки завдяки особливим прийомам.
І ще фламенко — імпровізація. Можуть зійтися два-три гітариста і відразу, без усякої репетиції, зіграти саму складну композицію, що ніколи не була записана на нотному папері. Якщо їх попросять повторити, вони зроблять це, але вже інакше, чим у перший раз, музика народжується під час виконання.
Один з найвидатніших гітаристів фламенко - іспанець Пако де Лусиа. Його виступ не раз передавали в нас по радіо і телебаченню. Випущено дві його платівки - «Андалузькі мелодії» і «У п'ятницю ввечері в Сан-Франциско».
Пако де Лусиа у своїх інтерв'ю признається, що не пам'ятає, коли уперше взяв у руки гітару, оскільки це було в самому ранньому дитинстві. Грати він учився в батька, з шістьох років уже виступав разом з ним у невеликих кафе. У тринадцять років він — професіональний гітарист фламенко, що виступає самостійно на концертах. У двадцять три — володар першої премії на конкурсі фламенкистів. Ще через п'ять років його запрошують виступити в концертному залі Мадриду, призначеному винятково для виконання класичної музики. Незважаючи на всі ці досягнення, Пако де Лусиа вважає, що встиг освоїти тільки ази фламенко і йому належить ще вчитися й вчитися глибині і виразності народної іспанської музики