Українська лірична пісня - романс

Насміявся з мене, та й не дав поради.

Не судіть, сусіди, що зо мною буде,

Болить моє серце, та не знають люди.

(Маруся Вольвачівна “ Зрада дівчині.”)Напівлегендарна, напівісторична постать Марусі Чурай привертала увагу поетів, драматургів, літературознавців. За переказами вона була дочкою козацького сотника з Полтавщини і жила в часи Богдана Хмельницького. Батько її, Гордий Чурай, відзначався богатирською відвагою і був спалений у Варшаві. Маруся виділялася красою і талантом складати пісні. Їй приписують авторство багатьох пісень, що стали народними, у яких відбилась і драма її життя. Коли її коханий Грицько Остапенко посватав іншу, вона його утруїла. Марусю засудили на смерть. Але в останню хвилину перед стратою на площу, де зібралосьбагато людей, пригнав запорошений вершник – козак. Це був Петро Іскра, який довго і безнадійно кохав Марусю. Він привіз універсал: іменем гетьмана Богдана Хмельницького Марусі даровано життя – задля славної смерті її батька Гордія Чурая і задля гарних складених нею пісень.

Маруся глибоко пережила ці події, пішла в монастир, де швидко померла від сухот. Давно б забулася драма Марусі Чурай, якби не пісня, яка лунає по сьогоднішній день.

А в суботу рано мати дочку била:

-Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

-Ой мати, мати, жаль ваги не має:

Нехай же Грицько двоїх не кохає!

Нехай він не буде ні тій, ні мені,

Нехай дістанеться сирій землині.

Оце тобі, Грицю, за теє заплата –

З чотирьох дощок темная хата...

Мовчки вклонилася, мовчки піднялася,

Мовчки дивилася – рухи німі.

Мовчки благала і мовчки скорилася,

З долі невдалої – пасма димів.

Що недолюблене – вітром розвіяне,

Що нерозгублене – те навісне.

Мамині руки – щедрі, робочі –

Втоми не знають з ранку до ночі.

Вранці, коли ще усі спочивають,