Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні
Підсилена мотивація порівнянь у тексті здійснюється завдяки множинності ліній зіставлення. Так, порівняння голосів дітей із дзвінками, введене підкреслено тавтологічно (“дзеленчать, мов дзвінки”), знаходить підтримку в паралелі діти - жайворонки (“Діти […] розсипались по своїх місцях і скрізь […] на пасовиськах, разом із жайворонками, дзеленчать, мов дзвінки” [6, 251]), завдяки чому формується подвійний семантичний зв´язок:
Діти ------------------------------\
І дзеленчать, мов дзвінки
Жайворонки------ --------------------/
Індивідуально-художні порівняння найчастіше вживаються в пейзажних замальовках, в описах піднесених, святкових, урочистих вражень, що їх дістає маленький герой від несказанно гарного світу природи та від світу людини-трударя в ній. Компаративні звороти в цих фрагментах тексту часто розгалужені, поширені; насичуючи текст, вони виступають чинниками його зв´язності: Починає бамкати дзвін. Здається, звуки його, ніби тяжезні краплі чогось теплого, поволі капають на землю, що жадібно їх втягає…[6, 40]; І так ідуть, і минають, і знов приходять дні, несуть із собою, ніби птахи, завжди стеблинку нового, будують гніздо життя, щоб у ньому родилось і виросло почуття вічного [6, 250]; Сонце недільного ранку сходить не так, як завжди, ліс стоїть бадьоріше, поле майорить, мов прапор святочний, небо синє, таке синє, аж ніяково…Мов залізні гравюри, стоять на тлі синяви велетенські, непорушні черешні…[6, 165]. Розлогість порівняльних характеристик та інтенсивність їх уживання в мікротекстах, де вони формують ланцюжковий або паралельний зв´язок, створюють уповільнений ритм опису, що гармоніює з його панорамністю, з багатобарвними, розмаїтими деталями в ньому.Центральний у цих описах - образ прекрасної й величної землі, землі-матері, землі-годувальниці, яка для селянина - предмет поклоніння й обожнювання. У парадигмі порівнянь, що конструюються в семантичному полі навколо цього центру, представлено концепти інтелектуальної діяльності людини та її емоційних переживань, з високими оцінними співзначеннями: (Григорчук:)…наш Мирон мав таку саме мочар, а тепер підіть - поле, як щастя [6, 33]. У письменника поетизуються ті порівняння, що утворюють низку словесних образів поле - хліб - книга: Ступає далі Матвій. Поле перегортає перед ним сторінку за сторінкою, мов якась велетенська книга [6, 274]. Вони мають типологічне значення, формуючи фонд традиційного образного слововживання в контексті української й російської літератури, індивідуалі¬зуючися в авторських стилях [5, 26-28].
В ототожненні землі з плодами, якими вона щедро обдаровує людину, і насамперед із найсвятішим - з хлібом, з паскою, теж поетизується хліборобська праця: (Настя:) А дивіться, людоньки, яка тут земля - як масло, як хліб, а пахуча…[…] А дивіться, який город! Хіба то город? То скатертина, що на ній кладуть паску [6, 196]; шорстка п'ятірня загортає насіння і пружно розбризкує його по готовій, мов свіжоспечений хліб, скибі [6, 251]. Подібні порівняння є однією з важливих складових частин міфологеми земля, що постає на сторінках роману “Волинь” [2, 10].
Образ землі входить до складу порівнянь, за допомогою яких створюється портрет селянина - такі словесні структури виявляють художню настанову, що реалізує ідейний задум роману: Але щось знов напало на того Матвія. Прийде ввечері, сяде за стіл, затисне своїми долонями, що подібні на брили землі, своє обшльогане вітрами червоне лице і щось думає [6, 133]. У цьому семантичному полі відбу¬вається взаємообмін ознак землі й людини: предмет порівняння та його образ міняються місцями, співвіднесені компаративні структури характеризуються як взаємозворотні: Земля набрякає, мов жила, що наливається свіжою кров'ю [6, 199]; Його (Матвія ) нічого не болить. Це лиш проходить хребтом ціна землі - своєї, лудяної сонцем, литої потом і болючої, як і той хребет [6, 251].
Змістовно й емоційно наснаженими є компоненти цих словесних образів, у складі яких взаємодіють власне порівняння й метафори метонімічного типу, показовим тут є вибір лексем жила, хребет, із значенням яких пов´язані уявлення про істотне, головне, життєво важливе, таке, що постачає сили або утворює основу (пор. заст. станова жила “спинний мозок” [7, т.9]). Земля в романі є мірилом справжніх цінностей, джерелом духовності: …мужицький молодняк пасе коні і заливається співом, таким же великим і просторим, як сама земля [6, 253]. Займенник сама, який можна вважати факультативним з огляду на формальні властивості тексту, несе, однак, значне функціональне навантаження, підкреслюючи ототожнення і виділяючи тим самим домінантний, ключовий образ.
Взаємообмін у лексичному заповненні позицій опорних слів тексту і головних членів компаративних зворотів постійно здійснюється в семантичних координатах світ людини - світ природи: …весна летіла буревієм, сніг щезав на очах…[6, 195]; …лють його (Матвія) швидко, мов буревій, минала [6, 219]; Огонь, мов пес голодний, обглодував крокви та лати [6, 216]; …на городі високі, головаті, мов решето, соняшники, череваті, жовті, мов напасені корови, лежать гарбузи, […] червоні, великі, мов кулаки, висять баклажани [6, 227]; …далі й далі летять непов´язані, мов дикі коні, зовсім виразні мрії [6, 250]; Луна підхоплює його (Володьків) крик і тікає в глибінь лісу, жбурляючи ним довкруги, мов розбещений хлопчисько м´ячем [6, 251].