Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні
До сталих порівнянь, що межують із фразеологічними одиницями, У.Самчук охоче звертається не тільки тоді, коли вони закорінені в народному вжитку, але й тоді, коли вони є приналежністю літературного мовлення: Володько стоїть також непорушно, мов статуя, його обліплює снігом, йому від того приємно, він вслухається в далеке і близьке довкілля [6, 95].
Проте визначальною в семантиці порівнянь у романі є предметно-побутова сфера, сільськогос¬подарська праця, життєве середовище селянина, світ, близький, дорогий і зрозумілий йому. І в невласне прямому, і в авторському мовленні ці структури відображають народний погляд на речі: Що тут напрацювалося, що тут нагорювалося, ось гляньте, людоньки, на мої руки, як патики, як зачовгані копистки, а від чого? [6, 196]; Волосся Василя, хоч і наоліяне та причесане, але стирчить на всі боки, як віхоть пшеничної соломи [6, 110]; Незабаром Мотрі потекла з носа юха, волосся нагадувало копицю сіна під час буревію [6, 81]. Лексика в цих зворотах набуває виразної стильової й образної маркованості, особливо підкресленої при певній звуженості її вживання у межах літературного стандарту (як, наприклад, не зареєстроване в СУМ [7] фурґало “дзиґа”, словник фіксує лише розмовне фуркало: …вийшов нарешті і пан живий та веселий і хоч тяжкий, а вертлявий, як фурґало. Очі геть залило капшучками, і він ними либає, мов жаба [6, 86]).Самчуківські порівняння, що базуються на побутовій сфері, завжди ситуативно й психологічно обумовлені. В уяві малого Володька уподібнення обрисів літер звичним предметам базуються на зоровій подібності і водночас, відображаючи дитячий погляд на речі, невластиві народному вжитку, є несподі¬ваними, свіжими, далекими від стійких: А він же ж і не такий вже малий… І знає він вже кілька букв. Знає, наприклад, А - таке, як кроківка, знає О - як око, як круглий бублик, знає Ж , як жук лапате і кричить, як жук - жжж! [6, 91]. Привертає увагу відкрита мотивація порівнянь, у тому числі тих, які не можуть бути однозначно витлумачені в дитячій свідомості: На кожну літеру шукає він (Володько) порівняння. То як кроківка з низькою бантою. То гачок… На деякі не міг видумати порівняння, але щось вони все-таки йому нагадували. В, наприклад, чомусь нагадувало йому Мотрю Нестериху [6, 100].
Ситуативна обумовленість компаративних структур виявляє точність художнього зору письменника. Так, наприклад, порівняння, взяті з казок, умотивовано з´являються в дитячій уяві, в описі гри дітей : Ані Володько, ані Хведот не мають ніякого молитовного настрою, їм хочеться поґзитися, погарцювати, щось заграти, побігати, як вовки в казці, попід лавами, що в їх уяві перетворюються на ліс [6, 109]; Іноді йому (Володькові) здається, що він зовсім не пасе Рябу, а блукає в чарівному царстві, мов той Іван Царевич, що свою царівну, за горами та за лісами, у тридев´ятому царстві й государстві у полоні Кощея Безсмертного, шукає [6, 88]. Невипадково у внутрішньому мовленні маленького героя, що прилучається до світу книги, з´являється книжна лексика, слова, екзотичні для селянина: - Іди, іди, дощику… - виспівує Володько. Він задирає високо голову і впиває погляд у хмари. І вони його, здається, слухають. Повільно, мов отара летючих мамутів, зсовуються кострубаті велетні і зливаються в одну, сталевої барви масу…[6, 266]; Володько глянув туди […]. Дим над будою звівся, мов верблюд, двома горбами і все вище та вище відпихав блакить [6, 261]; Щоки його (Володькові) горять, в очах бринять гарячі вуглики, що час від часу зриваються і падуть униз, ніби ті метеори, що літають у просторах і падають в океани [6, 249].
Сталість порівнянь у мові У.Самчука не означає, що ці структури належать до обов´язкового, естетично й образно невиразного, прохідного матеріалу, який Л.В.Щерба називав “упаковочним” [9, 32 ]. Їхня важлива художня функція полягає в тому, що вони є тією ланкою, яка об'єднує образи автора і героїв із народу; у їхній взаємодії перетинаються різні суб'єктні площини оповіді. Розмиваючи межу між авторським мовленням і мовленням персонажів, таке слововживання виражає близькість їхніх світоглядних і естетичних позицій, художнє мислення здійснюється в категоріях, властивих народній філософії життя. Мовні структури висвічують складну взаємодію суб'єктивної форми оповіді [3, 210] й об'єктивного зображення - через форми суб'єктивного співпереживання, внутрішнього ототожнення автора з героєм або завдяки зовнішньому його відстороненню від героя, тобто погляд “іззовні”.
Системно усталені й індивідуальні порівняння поєднуються використанням у них соматичних назв, особливо тих, які найбільше поширені у фразеологічному фонді. Так, за фразеографічними джерелами [8, 2, 581-587, 592-601] слово око в різних своїх формах увіходить до складу приблизно 430 фразеологічних одиниць, пов´язуючися часто з уявленнями про найдорогоцінніше для людини (берегти, доглядати, глядіти, пильнувати та ін. як ока в лобі), символізуючи ясність і матеріальну і духовну прозорість (в очах розвиднилось, дивитися на світ ясними очима). Тому в тексті роману таким природним є порівняння ясного дня з оком людини: А день ясний, мов око. Сосни стоять сливе непорушно. Часом якась людина по дорозі зупиниться [6, 204]. Органічність цього індивідуального порівняння для народного мовлення, де воно має позитивне емоційне забарвлення, підтримується простотою, стриманістю, невибагливістю всього лексичного контекстного оточення.Зближення семантичних характеристик, властивих усталеним та індивідуальним порівнянням, простежується у тематичній спільності лексем, що входять до складу компаративних зворотів. Так, порівняння очі - як нори ([Матвій з Василем] … такі вихудлі, вивітрені, аж темні, очі - як нори [6, 197]), при всій своїй яскравій індивідуальності, ґрунтується на узуальному переносі, який закріплено в термінологічному сполученні очна ямка [7, 11]. Художньо-авторські порівняння, як і стійкі, беруться часто із предметно-побутової сфери життя селянина; повторювані в різних семантичних аспектах, у різних функціях, вони надають тексту глибокої народності: … верби листя своє, рудим підбарвлене, гейби кури пір´я весною, стрясають із себе до землі [6, 8]; А мати, звісно, мати… Лемент підняла, стягнула обох (дітей) з печі і, патраючи їх, ніби курчат зарізаних, додавала найдивовижніші прислів´я… [6, 14]; Той (малий) узяв і, сховавшись, мов курча, […] десь там собі тихенько, без найменшого згуку, їв…[6, 31].