Текстоутворюючі функції зіставлень у художньому мовленні

Порівняння У.Самчука зближуються із народними також і своїми структурними особливостями. Так само, як і в загальнонародному мовленні, широко вживається орудний відмінок імені з компаративним значенням: …сталевою масою застигли ліси [6, 253]; …велетенською сірою баштою зводиться і в´яжеться з небом дим [6, 253]; жито муром стоїть [6, 267]; Землі угорщан […] луком вигнулись проти сонця… [6, 256]; Курява від комонників товстою ковдрою криє стерні і півкопи…[6, 267]; …градом сипалось каміння…[6, 257]. У ряді випадків близькість до сталих порівнянь зумовлює формування в цих структурах адвербіального значення. Вони часто синонімізуються і з генітивними метафорами. Залежне слово в метафорі позначає об´єкт порівняння, засіб якого потрапляє в позицію стрижневого компонента: сталева маса лісів, мур жита, ковдра куряви, град каміння. Потенціальні синонімічні зв´язки, які почасти реалізуються в тексті (…баштою зводиться дим [6, 253] і зводиться димова башта [6, 254]), демонструють взаємооберненість різних типів тропів - метафор, метонімій, синекдох, порівнянь; широка продуктивність цього явища в новітній прозі, на відміну від прози ХІХ ст., була відзначена А.Бєлим [1, 138].

Індивідуалізація сталих порівнянь у романі “Волинь” відбувається внаслідок зміщення у сфері їхніх суб'єктно-об'єктних зв'язків, змін типової взаємозалежності лівої, предметної, і правої, образної, частини зіставлення, що суттєво змінює денотативну закріпленість слова, розхитує його усталену сполучуваність. Зміни здійснюються в результаті введення в компаративний зворот або в основу порівняння поширюючих компонентів. Порівняння Чорна, весняна, як оксамит, ніч [6, 199] формує нове сполучення весняна, як оксамит: взаємодія в позиції однорідних членів із колористичною ознакою чорний стає підґрунтям для утворення складного оказіонального семантичного відтінку “весняна чорна м'якість ночі”.

Семантичні зміщення, порушення звичного зв'язку слова й реалії в процесі образної номінації характеризують ті компаративні звороти, що є фрагментами розгорнутої метафори, у просторі якої відбуваються змістові й емоційні словоперетворення. Так, порівняння світла місяця з розбещеним котом завершує метафоричний мікротекст, виступаючи його розв'язкою: Сіре пасмо місяця прорвалось через дірку повітки і всілось плямою, мов розбещений кіт, на твердій його [Матвієвій] бороді [6, 264]. Текст являє собою послідовне поєднання інтегративних компонентів, що утворюють багатоступінчасту структу¬ру: пасмо - представляє ідею протяжності, руху, кінцевий результат якого втілено в лексемі пляма, з однією з сем прямого значення - статичністю. Персоніфікаційний ефект, що викликається анімалістичним порівнянням, теж у просторі цієї розгорнутої метафори готується поступово, спочатку реалізуючися в узуальному переносному значенні прорвалось (світло), з уже потьмянілою внутрішньою формою, і завершуючись виразно індивідуальним всілось, із тією ж денотативною співвіднесеністю.

Внаслідок розширення свого компонентного складу стале порівняння як дим перетворюється на кадильний дим: … все покриває пахучий, мов кадильний дим, туман [6, 165]. Індивідуальне означення є поштовхом для розгортання в розбурханій уяві Володька фантастичної картини, що утворює самостійний, метафорично ускладнений текстовий фрагмент, своєрідну сюжетну замальовку: Там далі, де зупинився ліс, що нагадує лаву грізного війська, що вийшло з мечами до бою і враз закам´яніло, там стоїть невидимий, бородатий жрець і кадить. Його дим поволі, плавно, розгортаючи поли, волосся й палькаті, широкі долоні, пливе по воздусі, намагаючись, але не маючи сили, підняти і понести у безліч цілу землю [6, 165].Формальна перебудова компаративного звороту, яка здійснюється за рахунок введення нового компонента, може суттєво змінити загальнохудожній штамп, повернувши образу колишню рельєфну, предметну виразність. Риба, мов срібло, срібляста риба - це образи, що усталились у літературному мовленні, але в У.Самчука Риба, мов кусники живого срібла [6, 256] актуалізує потьмянілу внутрішню форму, оновлює образ.

Означення, що поширюють у романі склад компаративних зворотів, комплексно сполучають у собі і зорові, й тактильні враження, присутні і в основному фрагменті, і в засобі порівняння. Таким синкре¬тичним є зіставлення сосон із восковими свічами: Одразу за селом знов починається ліс. На цей раз лише сосновий… Височезні, рівні, стрункі, мов воскові свічі, дерева…[6, 204]. Зорові ознаки форми, кольору виступають в єдності з ознаками відчуттів від доторку, які містяться в підтексті: кора сосни ніби навощена, така вона гладенька й масляниста.

Зміни в семантичних зв'язках основного тексту й компаративного звороту відбуваються внаслідок еліпсиса, коли з'єднувальна семантична ланка не вербалізується, вона прихована на підтекстовому рівні, через що формуються несподівані, непередбачувані сполуки. Таким зовні незвичайним є зв´язок розкоші й пожежі (…Розкішна, мов пожежа, осінь…[6, 239]), який, проте, спирається на традиційні в українській та російській поезії уподібнення червоного кольору та вогню. Численними є такі образи у С.Єсеніна, і не тільки в період його захоплення імажинізмом: Осень рощи подожгла (“Микола”); На коне - черной тучице в санках - Билось пламя-шлея…синь и дрожь. / И кричали парнишки в еланках: “Дождик, дождик, полей нашу рожь!” (“Заглушила засуха засевки…”); Красный костер окровил таганы…(“Черная, потом пропахшая выть!”); Алый мрак в небесной черни Начертил пожаром грань (“Алый мрак в небесной черни…”); В саду горит костер рябины красной, Но никого не может он согреть. /Не обгорят рябиновые кисти… (“Отговорила роща золотая…”). У метафорі У.Самчука зіставлення розкоші й пожежі, що вражає своєю несподіваністю, теж реалізує невербалізовані асоціативні зв'язки, які поєднують ці об´єктивно далекі реалії, базуючися на спільних ознаках сяєва й блиску матеріального багатства й яскравості осіннього листя, в барвах якого переважає червоне, ніби вогонь. Основа образного зіставлення розшифровується в наступному мікротексті, через тематично пов´язані однокореневі слова у варіативному повторі: …ліси довкруги починали поволі розгорятися і горіти незгоряємо [6, 239].