Характеристика прислівників часу у творах Ольги Кобилянської

Недавно знов найшла я книжку під її подушкою в постелі [1, с.29]. Се казав тато недавно і сказав правду [2, с.118]. “Собака, собака!” - скричала голосно в нім, як голос лейтенанта, про якого щойно оповідав [2, с.122]. Тій послідній щойно перед хвилею відчепила від рубця сукні довгий паперовий ланцюжок [1, с.514].

Віддаленість дії від моменту мовлення в межах кількох дій позначається за допомогою прислівників вчора, передвчора, завтра, позавтра.

Передвчора святкувала свої іменини, а з них жоден ані не писнув [1, с.89]. Ти вчора була така гарна, як упавший ангел [1, с.515]. Нині така шкода, завтра інша, а позавтра могло знов що інше скоїтися [2, с.206]. Щоб не знала, що завтра її послідня днина між нами [2, с.305]. Мені однаково, що завтра буде, а позавтра? теж байдуже! [1, с.87].

Досить часто такі прислівники конкретизуються іншими прислівниками.

Я носила вчора ввечір воду звідти з гирла, з великої керниці [2, с.112]. Тебе надибали ще вчора ввечері люди [2, с.318]. А рано завтра й так неділя, було б доволі часу виспатися [2, с.539].

Семантика цих поширювачів (завтра, позавтра) передбачає реалізацію дії лише в майбутньому.

Він піде завтра зараз досвіта до сина [2, с.110]. Я їду позавтра з татом на ярмарок на Петра в місто [2, с.69].

Віддаленість дії в минулому в межах двох років передається прислівником тамтого.

Отут починали ми й тамтого року [2, с.46]. Тамтого року в тім часі був він дома й пильнував своєї худоби у стайні [2, с.149].

Часовий локалізатор давно, уточнюючи часову співвіднесеність дії вираженої дієсловом-присудком, а отже, часову площину всього речення, допускають лише його одночленну парадигму (у реченнях з дієсловами-присудками недоконаного виду), представлену формою минулого часу.

Я його давно не бачила [2, с.143]. Давно, кажуть царювали по лісах і горах лісні царі [2, с.156]. Давно старались люди закони природи відкрити [2, с.493]. З Миколою і “козачкою” Зоя вже давно помирилася [2, с.559].

Прислівник давно вказує на невизначено далекий час у минулому. Віддаленість дії від моменту мовлення може вимірюватися годинами, днями, роками, століттями.

Багато речень у творах Ольги Кобилянської, де прислівники позначають час безвідносно до точки його відрахування.

Це прислівники, які відносять дію до певного часу в межах доби: вдень (вднину), вночі (вніч), вранці, ввечір (увечір).Хоч вніч, хоч вдень - вони держалися враз [2, с.298]. Що мучить мене вдень і вночі, чого ще мені забагається? [1, с.104]. Вранці поволіклася до тітки і заявила, що піду [1, с.105]. Перед тим лісом, хоч він невеликий, боюся я все страшенно. Вднину й вечором [2, с.75]. Я все увечір ходжу до стайні та заглядаю всюди [2, с.117]. Ввечір підемо обидва з кіньми на леваду [2, с.54].

Це вторинні прислівники, співвідносні із знахідним відмінком іменника з прийменником в(у).

Відсутність будь-яких обмежень часової парадігми з боку таких поширювачів структурної схеми пояснюється, на нашу думку, позначенням ними таких часових проміжків, яким властива періодична повторюваність і незакріпленість у певних точках на часовій осі щодо моменту мовлення. Дія, супроводжувана такою обставиною, може відбуватися у будь-якій часовій площині, тобто вона не локалізується, а часові детермінанти не виконують функцію локалізаторів.

Досить характерним для мови творів письменниці є орудний часу від іменника вечір. Орудний часу відтворює значення часу загально, неточно, з виразним відтінком тривання дії. Авторка широко вживає форму вечором, що співвідносна з орудним відмінком іменника.

Дуже рано виходить він вечором, тоді він не гаїть часу [2, с. 503]. Вона баялася вечором з хати виходити [2, с. 501]. Вечором у радіснім або в сумнім настрої, вона оповідала все, що підхопили її довгі погляди [1, с.432].