Англіцизм в українській мові
В. Калашник та М. Черпак у виступі “Еволюція впливу російської та англійської мов на розвиток української науково-технічної термінології в умовах глобалізації економіки й інтернаціоналізації науки” чітко окреслили ситуацію, яка сьогодні склалася в галузі науково-технічної термінології, зокрема: 1) наявність значного прошарку науково-технічної інтелігенції, яка одержала освіту російською мовою і донині продовжує нею послуговуватися; 2) відсутність ще деякої фахової літератури українською мовою; 3) наявність великої кількості фахівців, які вважають російську мову своєю рідною і не бажають переходити на українську, та населення тощо. За таких обставин перевага надається саме запозиченим іншомовним термінам, які стають міжнародними, це такі, як: транзистор, лазар, радар, інтернет та ін. Деякі з них прийшли до нас знов-таки через російську, це: детектор, принтер, мультиплексор. [14; c. 167]
Контактуючи з різними мовами, українська так чи інакше запозичує нові слова як загальновживані, так і спеціальні. Тому нерідко постає проблема точного перекладу і пошуку національного відповідника. Саме про проблеми перекладу іншомовних слів йдеться у публікації Н. Сапальової "Використання в українському перекладі науково-технічних термінів іншомовного походження". У ній йдеться про безеквівалентну лексику, тобто таку, яка на сьогодні ще не має національних відповідників, та способи її передачі українською, серед яких автор називає транслітерацію, калькування, описовий переклад. У публікаціях обстоюєтьсяч думка, що сучасні мови мають змішаний характер, тобто насичені запозиченнями, без яких не обійтись, бо вони полегшують спілкування фахівців. У побутовому мовленні, у художньому таких слів значно менше. “Кожне іншомовне слово, - стверджує автор, - можна перекласти на українську мову, і при цьому переклад не завжди може бути влучним і легко може замінити чужомовний еквівалент. Для цього потрібно, щоб широкі кола українства вподобали це слово і прийняли його до вжитку. Але часто і тоді українське слово не може вигнати з ужитку чужомовне, а існуватиме поряд із ним. Позитивним є те, коли український неологізм стає влучнішим і поступово витісняє чужомовне слово із нашого вжитку”.
Нам видається, що на часі постало питання вироблення українського наукового стилю, який упродовж віків не розвивався рівно і беззастережно, а йшов тернистими шляхами свого утвердження і становлення. Вироблення стилю зніме чимало питань перекладу окремих термінів, бо, пишучи наукову працю, можна оминути деякі неоковиті слова чи фрази, не вживати дієприкметникових форм чи деяких запозичених слів. Згадаймо слова І. Огієнка, який писав: “Виявилося…що наша мова дуже гнучка й зовсім придатна для творення термінологічних назов". [14; c. 98-99]
РОЗДІЛ VІ. ПЕРЕКЛАД ОНОМАСТИЧНИХ АНГЛІЦИЗМІВ
Запозичені власні назви утворюють значну частину лексичного складу сучасних мов. Для того, щоб їх правильно вимовляти, писати, а також відмінювати, необхідне знання відповідних норм та принципів. На відміну від орфографії незапозичених назв, для написання чужомовних власних назв використовуються літери певної національної абетки. Це уможливлює відхилення від загальних орфографічних правил там, де потрібно зберегти та показати системність чужомовного матеріалу. При цьому дуже важливо визначити, до якої міри необхідно дотримуватись правил мови-сприймача і до яких меж можна зважати на особливості мови-джерела.Питання передачі англійських антропонімів засобами української мови приводять дослідника до більш глибокого вивчення проблем адаптації власних назв. Ця проблема, породжена передусім практикою, все ж таки потребує теоретичних засад. [13; c. 21]
Основним матеріалом для висновків про фонографічну адаптацію запозичених власних назв є графічна передача звуків мови-джерела в українських текстах. Оскільки український правопис розвивався в напрямку до його фонетизації, це дає підстави говорити в певних випадках про відповідність між окремими графемами і вимовою звуків, що ними позначаються, у словах англійського походження. Проте ряд варіантних написань створює труднощі у визначенні звукових відповідників.
Іноді підшуковування еквівалентних імен у людей – носіїв різних культур – називають перекладом. Так, українське ім'я Іван виявляється "перекладом" англійського John (Джон) і т. ін. Але навряд чи подібні заміни можна назвати перекладом у повному розумінні цього слова, при перекладі чужомовний антропонім замінюється його еквівалентом, який забезпечує однозначність сприйняття. Але тут воно виступає як слово, пов'язане з культурно-історичною традицією одного народу, замінюється словом загального з ним походження, яке в іншій мові, можливо, матиме цілком інакші культурно-історичні асоціації.
Найбільші труднощі при передачі чужомовних антропонімів викликають імена з національними, історико-культурними асоціаціями. Сюди, як правило, включають антропоніми, які є компонентами прислів'їв, приказок, фразеологізмів, а також імена літературних персонажів та реальних історичних осіб.