Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-просторовим значенням

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) з’ясувати лінгвістичну сутність синкретичних ДЧР; визначити причини появи синкретизму;

2) описати різновиди та засоби вираження ДЧР з об’єктно-просторовим значенням;

3) зробити статистичні підрахунки кількості виявлених синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням.

Методи дослідження:

Для досягнення поставленої мети і розв’язання конкретних завдань використовувались такі методи:

а) лінгвістичного опису мовних фактів із залученням прийомів структурно-семантичного і трансформаційного аналізу;

б) метод спостереження;

в) метод статистичних підрахунків.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу схарактеризувати синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням на матеріалі мови творів О. Гончара та П. Загребельного з урахуванням нових теоретичних досліджень.

Теоретична і практична цінність роботи визначається можливістю використання її результатів при вивченні курсу синтаксису сучасної української літературної мови, а також у подальшій педагогічній діяльності на уроках української мови в старших класах, факультативних заняттях, у гуртковій роботі та роботі методичних об’єднань, семінарських занять учителів, шкіл передового досвіду.

ІІ 1. Загальне поняття про синкретичні члени речення з об’єктно-просторовим значенням.

Синкретичним (від грецького synkretismos - поєднання) властивий усім рівням мови і мовлення, однак у кожному з них має свої особливості.

Синкретизм у граматиці – це "поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності." (Лингвистический энциклопедический словарь, 1990, 446).

Одним з перших на перехідний характер членів речення вказав Д.М. Овсяников-Куликовський. Він поділяв їх на:

- власне обставини;

- обставинні слова та сполучення слів, що коливаються між додатком і обставиною ("фіктивні").

Думку про перехідний характер мовних явищ проводив О.М.Пєшковський. На необхідність корінного перегляду вчення про другорядні члени речення вказував В.В. Виноградов.

Для розвитку сучасного мовознавства характерним є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних членів речення), так і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, засоби зв’язку, характер залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно.

Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.

На думку В.І. Кодухова, синкретизм – це поєднання семантичних ознак (Кодухов, 1974), а Є.Кржижкова вважає, що синкретизм – це поєднання ознак структури (Кржижкова, ). Найбільш детально поняття синкретизму дослідили В.В Бабайцева і Л.Д. Чеснокова.