Графічно-стилістична мова стародруків XVI – XVIII ст

У кінці 16 ст. – першій половині 17 ст., крім головних стаціонарних друкарень, що діяли у Львові, Острозі, Київо-Печерській лаврі, -- виникають пересувні друкарні – в Дермані, Стрятині, Крилосі, Уневі, друкарня Павла Телиці, що побувала в Угорцях, у Галичині та в Луцьку, Четвертині й Чорній на Волині; друкарня Кирила Транквіліона Ставровецького – в Почаєві, Рахманові й Чернігові; Тимофія Вербицького – в Київі, а потім у Білорусії.

Разом із збільшенням кількості друкарень зросла й чисельність книг та їх тиражів, що досягали 600-1200, а підручників – 6000 примірників. Тематика їх різноманітна.

Яку б книгу наші друкарі не видавали, вони завжди дбали про її мистецьке оздоблення. Тим-то Захарія Копистенський у передмові до Тріоді пісної 1627 р. наголошує, що вона “многим трудом і художнє видана”, бо має 125 гравюр з 84 дощок.

Свою діяльність після Івана Федорова Острозька друкарня відновила близько 1583 р. і проіснувала до 1612 р. Більшість її видань – полемічні твори, спрямовані проти унії, що й зумовило стримане оздоблення острозьких друків. Наприклад, титульна сторінка Книжиці (1598) має лише орнаментальну наборну рамку у вигляді скромної чорної мережки, що перегукується мотивами з творами народного ужитково-декоративного мистецтва. У горішній частині аркуша гарним шрифтом набрано заголовок, а в нижній – розміщено три заставки з рослинним орнаментом. Натомість “Книга о постничестві” Василія Великого (1594) має гарне оздоблення, повторене частково з попередніх друків. Привертає увагу фронтиспіс із зображенням автора книги. Архітектурна рамка тут надзвичайно складна, у ній примхливо поєднані різнорідні елементи, хоч вони не досить узгоджені, композиція дещо переобтяжена. Внизу фронтиспіса, в центрі, зображено міську браму, можливо, Острозьку, до якої з боків примикає аркада.

Гравер у цьому творі намагається подолати площинний стиль, прагнучи до об”ємного зображення, в тривимірному просторі. Вправно намальовано постать Василія Великого. У нього маленька голова, витягнута шия, вузенькі плечі, але разом з тим площина гравюри добре заповнена, гарно аранжировано на білому тлі чорно-сірі плями штриха. Стилістичні особливості цього фронтиспіса подібні до гравюр євангелістів, надрукованих П. Бериндою.

Кроком уперед в розвитку української гравюри на дереві є видання Стрятинської (1603-1606) та Крилоської (1606) друкарень, власниками яких були брати Гедеон і Федір Балабани. Хоч там було видано лише три книги: у Стрятині Служебник (1604) і Требник (1606), у Крилосі – “Євангеліє учительне…” (1606), однак їхню роль у розвитку мистецтва української друкованої книги важко переоцінити. Гравери цих книг тісно пов”язані з львівською мистецькою школою.

У Стрятинському Служебнику й Требнику для оздоби титула використано вже знайомі нам архітектурні мотиви арки, але трактовані вони тут своєрідно. Дві орнаментовані пілястри несуть арку лучкової форми з маскароном, що тримає гірлянди овочів та квітів. Формою ці пілястри нагадують орнаменти герба князів Острозьких у “Правилах істиного живота християнського”, лише пілони подано в перспективі. В основі арки обабіч герба засновників друкарні Балабанів зображено два однороги. В Служебнику привертають увагу три однакові за композицією гравюри святителів. У рамці арочної форми, вкритої пізньоренесансним орнаментом та трипроменевими розетками в тимпанах, вигравірувано фронтально поставлені великі, монументальні постаті. До цих зображень дуже подібні акварельно-гуашеві мініатюри в рукописному Требнику Івана Боярського (1632). Одначе в орнаментах на рамках гравюр є деякі відмінності, зумовлені різною технікою виконання. Тут вони складаються з геометричних елементів, тоді як в мініатюрі мають переважно рослинний, ренесансний характер, подекуди з геометричними деталями, характерними для гравюри.

У стрятинських друках майстерно виконані заставки, в яких чітко виділяються чорні орнаменти з вплетеними у них міфологічними істотами. В П-подібній заставці є сюжет “Вінчання”, а з боків – вазони з пагонами орнаментів та ангелами над ними. Автор цих заставок та ініціалів досягає ефекту контрастом світлого тла і чорних соковитих орнаментів.У зв”язку з матеріальною скрутою припиняє свою діяльність львівська друкарня, що до 1616 р. відігравала провідну роль, а також закриваються Стрятинська, Крилоська та Острозька друкарні. Чільне місце в українському книгодрукуванні посіла друкарня Печерського монастиря в Києві, заснована десь між 1606 і 1616 роками на базі Стрятинської, яку придбав архімандрит Київо-Печерської лаври Єлисей Плетенський, і цим “воскресив друкарню, припалую пилом”.

Київські гравери досконало оволоділи технікою деревориту, виробили власний стиль, розширили сюжетний репертуар і оригінальні образні засоби, ввели в гравюру як необхідний рівноправний компонент ландшафт, фольклорні елементи, побутові реалії, архітектуру. Їхнім роботам властиві особлива теплота і ліризм. На перший погляд ці гравюри надзвичайно прості, але при увжнішому розгляді проступають тонкощі мистецького виконання: в них виразно, майстерно, сильно втілено щирість почуття, поетичне сприйняття світу. В їхніх персонажів майже немає нічого надособистого, а якщо це подекуди і прозирає, то ледь помітно, а саме звичайне, людське підноситься до рівня високої поезії.