Молодь і державна мова
“Молодь і державна мова!" Гучніше! !Ну як? Ви відчули ту силу, те почуття поваги? Відчули? Я знаю напевне, що відчули!
Але чому, коли запитуєш І себе, скільки років цій красуні, чи дадуть мені нарешті зарплату} за три останні місяці, воно звучить якось побутово, якось сіро, хоч ці питання далеко актуальніші для народу, хоч во¬ни містять в собі далеко більше реальності, ніж інші.
Чому, коли ти кажеш гучно та гордо: "Це моє покоління, це моя мо¬ва!", — то в тебе починає співати душа? Чому? Тому, що тут з йшлися дві стихії'. Молодь і мова. Хіба може бути щось сильніше? Так ось, щоб зрозуміти зв'язок молоді і державної мови, треба спочатку зрозуміти, що таке мова і що таке молодь.
Молодь — це хвиля! Хвиля, яка йде. Хвиля, якій підвладне все, яку неможливо зупинити, вставити в будь-які рамки, яка заполонила вулиці міста, яка розправляє свої могутні крила, це хвиля, яка є вічно.
Молодь — це сила! Сила, яка відсторонює всіх, хто стає їй на за¬ваді! Сила, яка приходить тобі на допомогу, щоб ти встав та полетів з нею до зірок. Сила, яка була, є і буде.
А що таке мова? Мова — це все! Мова — це душа. Моя душа, Твоя душа. Душа всієї країни! Мова — це полум'я. Полум'я наших сердець! Полум'я, яке гріє вірних та спопеляє ворогів. Полум'я, яке горітиме, скільки б його не гасити! Полум'я, яке вже тисячоліття світить нам у пітьмі! Тож хіба можна розірвати молодь і мову? Мова — це корені. А молодь — це плід! Але іноді плоди забувають про свої корені, від чого стає дуже гірко... Слова тут зайві. Треба дивитись правді в очі. А прав¬да каже, що тепер в Україні серед молодих людей десь лише 40% від 100% спілкуються державною мовою.
Ой країно ти моя, Україно! Що за лихо косить тебе? Що за чуми? Хто винен у твоїх негараздах? Як тебе відродити, зберегти?
Чому нікому не спаде на думку почати з себе? Так! Почати налаго-джувати становище в країні з себе. Стежити за собою в усьому. А про державну мову я взагалі мовчу! Хіба ж нам мати не казала, що мова лю¬дини — це дзеркало її культури, її народу і країни? Коли ви востаннє спілкувалися державною мовою? Звичайно, в школі, в інституті або на роботі. Та лише по три-чотири речення в день. 1 це все? І це наша куль¬тура?
Скажіть відверто, чи не соромно вам! Звичайно, ви можете сказати мені: "Ось розумник знайшовся!!! Ну, якщо ти такий розумний, то ска¬жи, коли, нарешті, встане з колін Матір-Україна наша?"
А тоді, коли наша рідна державна мова і молодь зіллються в одне! Хіба ж ви ще не зрозуміли, що молодь не може жити без рідної мови, як не може існувати на білому світі і мова без молоді.
Хіба ж ви досі не зрозуміли цього?..
Мова— це Не просто набір звуків для передачі інформації. Мова — це бурхлива ріка, що увібрала в себе струмочки з усіх діалектів нашої України, усю душу нашого народу, його красу і розум.
Від мови, що звучіть в інформаційному просторі нашої державі, від мовного стилю людей, що заволодівають умами української молоді, залежить успішний розвиток нашої країни. На сучасному витку історії людства стають атавізмом війни із застосуванням ядерної чи вогне¬пальної зброї. Щоб підкорити народ, зовсім не обов'язково його вини¬щувати, набагато легше його зомбувати, перетворивши високоінтелектуальну і духовну розвинену націю на споживача ерзац-товарів, ерзад-думок, ерзац-культури.
Можливо, хтось мені заперечить, мовляв, не треба ліпити образу ворога там. де його немає, де відбувається процес взаємозбагачення культур, обмін інформацією, загальнолюдські цивілізаційні процеси.
Так, ми рухаємося до гурту розвинених держав, хочемо увійти1 у світову спільноту. Але світу не потрібна така досить поганенька копія ФРН чи Швеції, йому потрібна Україна з її самобутньою красою, кра¬сою п людей і красою їхньої мови. Йому потрібні наші Шевченки і Кон¬дратюки, Всрнадські і Довженки.