Українська мова: особливості її походження, вивчення і захисту
8. Твердження чи хоча б припущення про дав¬ність української мови зразу отримували не тільки науковий, але й політичний присуд. Ще цар Олек¬сандр І звернув увагу на цитоване польським лек¬сикографом Лінде висловлювання Л.Гурського щодо першості української мови серед слов'янсь¬ких.
Теза С. Смаль-Стоцького про близкість укра¬їнської мови до сербської та її походження від пра¬слов'янської одержала з боку польських, російсь¬ких, а згодом і українських радянських лінгвістів епітет "націоналістично-фантастичної".
Відомо, що і лейтенант держбезпеки СРСР Кокостиков звинувачував академіка-поліглота А.Кримського, ніби той "намагався довести істо¬ричну зверхність українців над росіянами і відсут¬ність спорідненості між цими народами і мовами". Цікаво, що цей слідчий інкримінував би знаному російському академікові Н.Погодіну, який "від¬верто зізнавався, що малоруське і великоруське наріччя різняться між собою більше, ніж між ін¬шими слов'янськими наріччями, і навіть відмов¬лявся вірити, щоб вони належали "до одного роду" (А.Кримський).
"Інородцями" спільно з євреями та іншими не¬російськими народами трактував українців вели-кодержавний політик П. Столипін.
У циркулярі 1910 року П.Столипін наказував не дозволяти створення товариств "інород-ницьких, у тому числі українських і єврейських, незалежно від цілей, які вони ставлять перед со-бою".Хоча українці зараховувались до "єдиного" чи "триєдиного" російського народу, насправді їх ні¬коли не вважали рівними росіянам. "Нині, більше ніж будь-коли, — писав у 1847 році генерал-ад'ю¬тант граф Орлов, — хочуть бути французи фран¬цузами, германці — германцями, росіяни — росі¬янами і т.д. Це спрямування, з одного боку, вель¬ми важливе, бо може зміцнити самостійність і силу народу, з іншого — породжує джерело внутрішніх заворушень, тому що, як пануючі племена піклу¬ються про відновлення своєї народності, так рівно ж піклуються про це і племена підвладні: поляки хочуть бути поляками, малоросіяни — малоросі¬янами". Просто і відверто: це слова з проекту до¬повіді цареві Николаю І, отже, на широку публіку не розраховані. Нагадаємо, що за законами Росій¬ської імперії євреї могли проживати в Україні, але не мали права поселятися на російських етнічних територіях.
9. На питання: "Як говорили в Київській Русі?" академік В. Ключевський відповідав: "Так, як го¬ворять малороси". За М. Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного мало¬руського селянина Київщини. "У Києві ХІІ-ХГУ століть говорили по-малоруськи, але з відомими відмінностями від малоруського наріччя Волині і Галичини; ця відмінність наріччя збереглась і до нашого часу", — писав В. Ягич.
Зауважимо, що між давніми русичами і сучас¬ними українцями існує не тільки мовна, а й психо-характерологічна ідентичність, однаковість ментальності. "Українці були реальністю ще за Київської Русі, інша річ, що вони ще не назива¬лися українцями (як і стародавні англійці — анг¬лійцями, індійці — індійцями, німці — німця¬ми),"— цілком слушно пише П.Кононенко, грун¬туючись на народознавчому аналізі: хіба в "По¬вчанні дітям" Володимира Мономаха не відчува¬ється у всій повноті так властива українцям "фі¬лософія серця", що її згодом науково осмислили Сковорода і Юркевич?
Із визнання етномовної безперервності на тери¬торії Київщини від часу полян до наших днів (Л.Булаховський) логічно випливає твердження, що у майбутній Україні говорили майбутньою ук¬раїнською мовою. Що ж стосується писемності, то всі її пам'ятки створено "українізованою старо-слов'янщиною" (А.Кримський).
Ця українізованість місцями настільки помітна, що М.Драгоманов мав усі підстави сказати: "Сло¬во" — перша українська дума, а плач Ярославни— пісня українки". А.Павловський з приводу іншої славетної пам'ятки писемності зауважив: "Читаю¬чи історію літописця Російського преподобного Нестора, я в багатьох місцях відчував, що потрібно б знати мову малоросіян".
10. Мовна ситуація в Київській Русі, як і у всій тогочасній Європі, характеризувалася роздвоєні¬стю. Освічені верстви населення користувались лі¬тературною мовою давньоболгарського походжен¬ня, а решта членів суспільства — рідною руською мовою, точніше її територіальними діалектами.
Різниця між Руссю і Західною Європою поляга¬ла в тому, що давньоболгарська і руська мови були близькоспорідненими: "Словенськь языкь й русь¬кий единь єсть" (літописець Нестор). Це сприяло поширенню освіти, масштаби якої були на Русі більшими, ніж у латиномовній Західній Європі, і проникненню до книжної мови слів та інших еле¬ментів розмовної мови, тобто "українізації старослов'янщини".
11. "Українізована старослов'янщина" — дав¬ньоруська писемна мова поширювалась по всій те¬риторії Київської держави. "А те, ще в усіх мо¬настирях колишньої Росії писали цією староукра¬їнською мовою, то в цьому немає нічого дивного, бо вся грамота у володінні Рюриковичів у серед¬ньовічні часи йшла з київських монастирів. Це ж бо була мова тогочасних культурних людей, як у 19 столітті російські дворяни вживали французьку мову замість рідної..." (Е.Ільїна).