Українська мова: особливості її походження, вивчення і захисту

ЩО ТАКЕ МОВА?

Мова займає одне з найвищих місць на шкалі національних вартостей.

У.Вайнрайх.

1. Мова належить до так званих вторинних си¬стем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є. Водночас мова — один із факторів самоорганізації суспіль¬ства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація.

2. Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення і "консервуєть¬ся" в результатах цього мовлення (у сказаному, написаному). Тому доля мови залежить від кож¬ного з мовців.

3. З матеріального погляду в мові, що реалізу¬ється в мовленні, немає нічого, крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями окривається величезний світ зна¬чень — фонетичних, лексичних, граматичних, сти¬лістичних. Саме в них відображені знання наро¬ду— носія мови — про світ, його структуру, ставлення людей до нього. "Мова народу — це його дух, і дух народу — це його мова" (В. фон Гум-больдт). У ній акумулюється духовна енергія на¬роду. Вона є головною ознакою і символом нації.

4. Через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо, "та¬ким, як він є". Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. "Світ про¬сіється крізь сито слів" (К.Кравс).

Підкреслимо, що в кожного народу "мовна кар¬тина світу" — своя, неповторна. Найпростіший приклад: ми в природі чуємо тільки ті звуки, які є в нашій мові (р-р-р, ш-ш-ш, ку-ку, ку-ку-рі-ку, гав-гав, няв, дзень, хрусь, хляп тощо). В інших на¬родів ці звуконаслідування звучать зовсім інакше.

Весь світ ми "розчленовуємо" і "сортуємо" так, як це змушує нас робити структура нашої мови, у якій зафіксовано досвід усіх попередніх поколінь різних епох. Тому зникнення будь-якої мови — це незамінима втрата, яка збіднює людство в цілому.

Мова — засіб самопізнання народу, форма іс¬нування надбудови в усіх її виявах. "Мова — дім духу" (М.Гайдеггер).

"Мова є річище, яким дух може котити свої хви¬лі з твердою впевністю, що джерела, до яких вони його підводять, ніколи не висохнуть" (В. фон Гумбольдт).

5. Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання ду¬мок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто пе¬редати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, морським зводом чи дорож¬німи знаками, тоді як жоден із цих засобів спіл¬кування не може конкурувати у вираженні з мо¬вою.

6. Мова — це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, ос¬мислення реальності. "Ми не лише говоримо яко¬юсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокла¬деною колією, на яку ставить нас мовна доля" (Х.Ортега-і-Гассет).

7. Мова — система знаків, матеріальних за сво¬єю природою і соціальних за змістом та функці¬ями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв'язку з іншими еле¬ментами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в ці¬лому.

8. Мова — явище суспільне. Вона виникає, роз¬вивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв'язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення сус¬пільства, що не вберегло свою мову.

Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об'єкт, а й суб'єкт історії.

9. Формою існування мови, свідченням її жит¬тєздатності є мовлення, тобто використання цієї мови людьми в комунікативних актах у всіх сфе¬рах громадського та особистого життя.