Українські імена
Широке побутування в живомовній народній стихії загальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфік¬сом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструва¬ти численними прикладами відповідних утворень, похід¬них від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяль¬ності, поданих у словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук з двома значеннями — «син коваля» і «учень коваля»; пи¬саренко «син писаря» і писарчук «син писаря», «моло¬дий писар, канцелярист»; циганенко «син цигана» і ци¬ганчук «син цигана», «молодий циган»; бондаренко «син бондаря» і бондарчук «підмайстер бондаря»; маляренко «син художника, маляра» і малярчук «учень художника, маляра», шевченко «син шевця» і шевчук «підмайстер у шезця, учень шевця» та ін.
Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів і мо¬лодих за віком осіб сьогодні широко побутують в укра¬їнській мові в ролі індивідуальних прізвищ.
У пам'ятках XVI ст. патроніми на -енко локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зуст¬річаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на -енко уже належать до найпо¬ширенішого антропонімічного типу на території Східної України. У козацьких реєстрах, складених після Зборів-ської угоди 1649 р., прізвищеві назви на -енко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. За підра¬хунками С. П. Бевзенка, у реєстрі Київського полку най¬менування на -енко становлять 60 % від усього складу прізвищевих назв. Справедливим слід вважати й вислов¬лене дослідником пояснення такої величезної кількості назв на -енко у основному джерелі української антропо¬німії XVII ст. тією обставиною, що до реєстрів записува¬лись переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без суфікса -енко: Коваль — Коваленко і т. ін. Зазначений факт свідчить і про те, що прізвищеві форми у XVII ст. ще не мали тієї стабільності, якої вони набули пізніше, зокрема, антропоніми на -енко ще не втратили живого зв'язку із загальними словами, вжива¬ними на позначення синів за батьком. Цей зв'язок прос¬тежується навіть у першій половині XIX ст., коли вже розпочалось офіційне впровадження прізвищ серед ши¬роких мас населення.
Що стосується утворень на -ук (-юк), -чук, то вони зустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в дже¬релах XVI ст. з території західного регіону: Сенко Павлюк, Омельян Менюк, Сава Сниманюк та ін. На інші території такі найменування поширюються у XVII - XVIII ст., представлені вони і в козацьких реєстрах: Федор Гаврук, Пилип Бунчук, Грицько Карасюк та ін. Як і патроніми на -енко, іменування по батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. перехо¬дять у розряд спадкових прізвищ.У наш час розглядувані антропонімічні типи нале¬жать до найпоширеніших українських прізвищ, що побу¬тують на всій території України, проте мають виразний регіональний розподіл за ступенем поширеності. Якщо прізвища на -енко можна вважати основним східноукраїнським типом, то прізвища на -ук (-юк), -чук належать до західноукраїнського типу. З найменуваннями по батькові генетично пов'язані зокрема характерні для західноукраїнського ареалу ут¬ворення на -ак (-як), -чак: Андрусяк, Грицак, Юрчак. Ганусяк, Марунчак, Прицак, Собчак, Худяк, Бариляк, Верхоляк та деякі інші типи антропонімів, які сьогодні належать до рідкісних серед українських прізвищ,— ут¬ворення на -енок, -онок (Остап Дудиченок, Макарей Борисенок), -еня (Масло Микитеня), -а (-я), -ат(-ят) (Яцько Пахирча, Олекса Занчя), та ін.
Серед зазначених типів прізвищ, в тому числі й пріз¬вищ на -енко та -ук(-юк), -чук, абсолютну більшість ста¬новлять утворення, що в минулі віки побутували як пат¬роніми, тобто імена по батькові. Від імені матері наймен¬ня дітей утворювались дуже рідко, головним чином у тих випадках, коли жінка рано лишалась вдовою і ставала главою сім'ї (поширене прізвище Вдовиченко, Удовичен¬ко). Тому серед основних типів українських прізвищ най¬менування, похідні від жіночих імен, представлені неве¬ликою кількістю утворень: Ганненко, Катренко, Марусенко, Мотренко, Настенко, Пазенко (від Пазя — здріб¬ніле від Палажка), Улитенко, Явдощенко, Гандзюк, Маланчук, Паращук, Химчук та ін. Дещо вищий процент похідних від жіночих імен виділяється в групі прізвищ на -ак (-як): Ганусяк, Ганущак, Мариняк, Марунчак, Марущак, Марусяк, Настасяк, Паращак, Хим'як і т. ін., що локалізуються у Наддністрянщині.
Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища. Народні найменування осіб за родом діяльності збері¬гають, зокрема, такі популярні українські прізвища, як Швець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець (Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельниченко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Ткаченко, Ткачук), Колесник, Колісник (Колесниченко, Колісниченко), Скляр, Шкляр (Скляренко, Склярук, Шкля-рук), Килимник, Шкіряк, Шаповал (Шаповаленко), Ша¬бельник, Гонтар (Гонтаренко, Гонтарук), Дігтяр (Дігтяренко, Дігтярук), Різник (Різниченко, Різничук), Стороженко, Лоцманенко, Чабан (Чабаненко), Пастух (Пастушенко), Чумак, Коновал (Коноваленко, Коновальчук), Гайдай (від «пастух овець», Гайдаєнко, Гайдар, Гайдай), Стадник (Стадниченко, Стадничук), Че¬редник (Чередниченко), Олійник, Пивовар, Лимар (Ли¬маренко, Лимарчук), Римар (Римаренко, Римарук), Ку¬хар (Кухаренко, Кухарчук), Табакар та ін.
Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії, ремесла. Просторічними кличками теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко, Корощупенко; мельників — Мукосієнко. Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців — Тягнишкіра, Тягнишкура; різників—Козоріз, Козолуп; склярі— Шклобій, кушнірів—Кошкодав, паламарів — Заплюй-свічка тощо.