Українські імена
Сучасне прізвище, як і повне офіційне найменування людини, що складається з імені, імені по батькові та прізвища,— явище нового часу. У минулі віки єдиних, введених державою норм ідентифікації особи не існува¬ло і в адміністративно-юридичній практиці для позначен¬ня людини використовували різноманітні мовні засоби. Вживались одночленні наймення, виражені індивідуаль¬ним ім'ям, патронімом або відтопонімічною назвою (Бог-дашко, Миклич, Охлоповський), двочленні, що найчасті¬ше складались із християнського імені і патроніма або прізвиська (Гришко Шульжич, Маско Микитеня), три¬членні, виражені християнським іменем, патронімом і прізвиськом (Максим Харитонович Гаркавий, Лука Гри¬горович Губа) і описові назви (Тимко з Тернополя, Гав¬рило Маслов зять, Миско трубач пана Черленковского).
Формула іменування значною мірою залежала від характеру документа. Найточнішої ідентифікації особи ви¬магали різного роду юридичні акти — про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти і т. п., тому в цих документах формула іменування людей нерідко була розгорнутою і включала, крім імені, назви за бать¬ком або прізвиська, ще ряд уточнюючих відомостей — про стан, професію, місце проживання, стосунок до інших родичів тощо.
Додаткові до індивідуального імені особові назви, зафіксовані в староукраїнських пам'ятках, ще не можна вважати прізвищами в сучасному розумінні цього слова. Вони не мали головної ознаки сучасного прізвища — не були спадковими найменуваннями, які у єдиній незмінній формі переходили від батька до сина.
Процес виникнення і усталення прізвищ як окремого класу спадкових найменувань людей охоплює великий проміжок часу. Найраніше спадкові родові назви виник¬ли в середовищі вищих верств феодального суспільства — князів, магнатів, власників земельних володінь і маєтків. Уже джерела XVI ст. фіксують такі князівські наймену¬вання, як Андрей Михайловича Сангушковичь Каширский. Другу частину цих наймень дослідники кваліфіку¬ють як родову прізвищеву назву, тобто вона позначала Андрія Михайловича з роду Сангушковичів каширських. Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були наймення, що утворювались від назв населених пунктів за допомогою суфіксів -ський, -цькнй, -зький. Є численні до¬кази того, що назви представників феодальної верхівки на -ський, -цький, -зький, особливо у XIV—XVI ст., у більшості випадків - це назви за певним населеним пунктом, що був місцем проживання князя і тому вва¬жався центром феодального володіння, а такі назви представників соціальних низів та середніх станів у більшості прямо вказували на місце їхнього походжен¬ня. Наприклад, князь Порицький (Порицьк — містечко у Володимирському повіті), князь Буремський (Боремель, Боремля - містечко у Дубнівському повіті), пан Ощовський (Ощов - село у Володимирському повіті), князь Дольськнй (Дольськ - село у Ковельському повіті), Охлоповськпй (Охлопов — село у Володимирському повіті).
Найменування княжеських родів, утворені від назв вотчин за допомогою суфікса -ський (Волконські, Вязем¬ські, Коломенські, Мещерські, Милославські, Одоєвські, Пожарські, Трубецькі, Хованські та ін.) побутували і у феодальній Росії.
Спадкові прізвищеві назви на -ський, похідні від назв населених пунктів, відомі всім слов'янським народам, але особливого поширення набули в Польщі. У середньо¬вічному Королівстві Польському прізвищеві назви на -скі, -цькі були ознакою шляхетного походження і протис¬тавлялись міщанським і «хлопським» особовим наймену¬ванням. Польська аристократія навіть вимагала від уря¬ду офіційної заборони іменуватись прізвищами цього типу нешляхтичам.Соціальне маркованим у минулі епохи був ще один словотвірний тип найменувань, що згодом закріпились як прізвища - прізвищеві назви на -ович, -евич, генетично пов'язані з іменами по батько¬ві. Переважна більшість прізвищ на -ич, -ович, -евич по¬ходить від різних форм імені: Андрухович, Антонич, Ан¬тонович, Базилевич, Давидович, Дашкевич, Захаркевкч, Зінкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Філевич, Якубович та ін., що підтверджує їх безпосередній зв'язок з патронімами. Оскільки імена по батькові цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід при¬пускати, що й у ролі спадкових родових назв наймену¬вання на -ович, -евич закріпились насамперед серед при¬вілейованих верств населення. Як показало проведене С. П. Бевзенком дослідження козацьких реєстрів, скла¬дених після Зборівської угоди 1649 р., велика кількість прізвищевих назв на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич фіксується в реєстрі Київського полку, до якого потра¬пила значна частина української шляхти та київських міщан зі старокиївською ант¬ропонімією.
До розряду прізвищ перейшли також патронімічні назви, що належали до народних уснорозмовних форм іменування синів за батьком, зокрема два найпоширені¬ших типи українських патронімій з суфіксами -енко (-єнко) та -ук (-юк), -чук. Найменування з формантом -енко, що виник шляхом поєднання суфіксів -еня і -ко, мали первісне так зване демінутивне значення, тобто, як і слова на -еня (зайченя, козеня, хлопченя), позначали малих, недорослих істот: бондаренко—первісне «малий бондар, син бондаря», Іваненко—«малий Іван, син Івана».
Подібне значення мали й слова з суфіксом -ук (-юк), -чук: баранчук «невеликий баран», ведмедюк і ведмедчук «молодий ведмідь», парубчук «молодий парубок» і т. ін.