Валютні обмеження

представлення інформації про розмір кредитів, які надають, і прямих

інвестицій за кордоном та залучення іноземних інвестицій за умови

попереднього дозволу органів валютного контролю;

-повне чи часткове припинення погашення зовнішньої

заборгованості або дозвіл оплати її національною валютою без

права переказу її за кордон.

2)при активному платіжному балансі з метою стримування

припливу капіталів і підвищення курсів національної валюти

застосовують такі форми валютного контролю з фінансових

операцій:

•депонування на безпроцентному рахунку в ЦБ нових

закордонних зобов’язань банків (так в ФРН у 1948 р. національнірезерви кредитних установ, які вони зобов'язані зберігати в Бундесбанку, були підвищені до 100 % приросту іноземних зобов’язань банків);

•заборона на інвестиції нерезидентів, продаж національних

цінних паперів іноземцям [3].

4. Валютний кліринг

Валютний кліринг – це угода між урядами двох або кількох країн про обов’язків залік взаємних міжнародних вимог і зобов’язань.

Виникнення валютних клірингів почалось у період кризи 1929 – 1933 рр., коли широкого розповсюдження набули державний валютний контроль і валютні обмеження. У цих умовах здійснення міжнародних розрахунків за необхідністю повинно було перейти в площину міждержавних відносин. Перший двосторонній кліринг був підписаний 14 листопада 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією.

Жорсткий режим двосторонньої системи розрахунків обмежував розширення двостороннього товарообігу. Тому країни-учасниці, особливо держави, які очолювали валютні зони, розповсюджували дію клірингових угод на всю валютну зону. Це були перші спроби до створення багатостороннього валютного клірингу [4].

Новий етап у системі багатосторонніх клірингів пов'язаний із втіленням «плану Маршалла». При цьому була врахована одна з найбільших проблем багатостороннього валютного клірингу врегулювання кінцевого сальдо, яке підкріплювалось доларовим фондом. Але США не поспішали створювати великий фонд, який практично не давав можливості їм контролювати розрахунки західноєвропейських країн. І він був створений у таких розмірах, щоб доларової валюти вистачало лише для покриття дефіциту під час розрахунків за «планом Маршалла».

Багатосторонній кліринг Європейська платіжна спілка (ЄПС) була створена за ініціативою та за підтримкою США. За рахунок коштів «плану Маршалла» був профінансований основний капітал ЄПС (350 млн. дол.) і дефіцит платіжних балансів (189 млн. дол.). ЄПС використали для перекачування золота і доларів із країн-боржників у країни-кредитори і насамперед ФРН. Так, із всієї суми кредитів в 1433 млн. дол., виданих у межах ЄПС, із ФРН було отримано 1127 млн. дол., або 80 %.