Валютні обмеження

Подвійний валютний ринок – форма валютної політики, що займає проміжне місце між режимами фіксованих і плаваючих валютних курсів; введений на початку 70-х років у Бельгії, Італії, Франції. Суть його полягає в поділі валютного ринку на дві частини: для комерційних операцій і послуг застосовують офіційний валютний курс: для фінансових (рух капіталів, кредитів тощо) – ринковий. Занижений курс для комерційних угод використовується для стимулювання експорту товарів і вирівнювання платіжного балансу.

2. Еволюція валютних обмежень

Інструменти валютного регулювання і валют¬ної політики виступають в основному як засоби економічно¬го впливу держави на динаміку курсових співвідношень влас¬ної валюти. Поряд з цим у практиці грошово-валютних відно¬син знаходять застосування методи прямого втручання дер¬жави у механізм формування валютних курсів. Йдеться про валютні обмеження як систему нормативних правил, уста-новлених в законодавчому та адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій із золотом, валютними цінностями та іноземною валютою. Вони поширюються на фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти влас¬ної країни на іноземну, а також інші валютні операції.

Валютні обмеження передбачають організацію й здійснен¬ня компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів валютного контролю з метою урівноваження платіж¬них балансів і підтримки курсів національних валют. Систе¬ма валютного контролю за здійсненням валютних операцій то послаблюється, то стає більш жорсткішою залежно від еко¬номічної ситуації як в даній країні, так і в світовому госпо¬дарстві.

Уперше валютні обмеження у формі зосередження оборо¬ту іноземної валюти в руках держави були впроваджені в 1931 р. в Німеччині [4].Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінан¬сових відносин проявляється в періодичному використанні валютних клірингів, при застосуванні яких взаємні розра¬хунки між двома або кількома країнами здійснюються через залік зустрічних вимог, а платежі валютою — лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Валют¬ний кліринг спочатку використовувався лише для зовнішньо¬торговельних розрахунків, а згодом був поширений на опе¬рації неторговельного характеру й інші платежі, що виника¬ють у результаті економічних зв'язків між окремими краї¬нами та економічними угрупованнями.

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють дво три- і багатосторонні кліринги. Найбільшого поширення здобули двосторонні кліринги, при яких залік зустрічних вимог і зобов’язань відбувається між двома країнами. Перша така клірингова угода була підписана між Швейцарією та Угор¬щиною в 1931 р., а до березня 1935 р. було підписано 74 клірингові угоди, станом на 1937 р. діяло 169 таких угод. Загалом до середини 50-х років близько 60% міжнародних розрахунків капіталістичного світу здійснювалось через ва¬лютні кліринги [1].

Багатосторонній валютний кліринг відрізняється від дво-стороннього тим, що заліки взаємних вимог, зобов'язань та взаємне збалансування міжнародних платежів здійснюють¬ся між всіма країнами — учасницями клірингової угоди. Вперше подібний кліринг діяв з червня 1950 р. по грудень 1958 р. у формі Європейського платіжного союзу (ЄПС), в якому брали участь 17 країн Західної Європи. Незважаючи на труднощі і незгоди міждержавних протиріч, ЄПС у ціло¬му успішно справився з нелегкою роллю, пов'язаною з функ¬ціонуванням багатостороннього клірингу, скоротивши зав¬дяки взаємному заліку обсяг взаємних вимог на 45% та за¬ощадивши при цьому значні золотовалютні резерви країн — членів Союзу.

З 1958 р. у зв’язку з підвищенням ступеня оборотності валют країн з розвинутою ринковою економікою, частка клірингових розрахунків у загальному обсязі платежів капі¬талістичного світу стала поступово та неухильно знижува¬тися. І все-таки незважаючи на таку тенденцію у вересні 1985 р. в результаті трирічних переговорів між найбільши¬ми європейськими комерційними банками був створений багатосторонній кліринг для взаємного заліку вимог і зобов'я¬зань, пов'язаних з операціями в ЕКЮ. Це було зумовлено, насамперед, швидким впровадженням ЕКЮ в приватний сектор. Клірингові розрахунки дали змогу через систему СВІФТ щодня здійснювати взаємні розрахунки по 1000 опе¬рацій на суму 2 млрд. ЕКЮ.

Єдиний в історії Міжнародний проект клірингового со¬юзу був розроблений Кейнсом у квітні 1943 р. як противага "плану Уайта" при підготовці Бреттон-Вудської валютної угоди. За задумом Кейнса, Міжнародний кліринговий союз мав бути призначений для взаємного заліку вимог і зобов’язань країн нової валютної системи і міждержавного валютного регулювання.

У 1961 р. було створено багатосторонній кліринг країн — членів Центральноамериканського Спільного Ринку – Центральноамериканська Розрахункова Палата. З метою розвит¬ку взаємної торгівлі країн Азії і Тихого океану з 1975 р. функціонує Азіатський кліринговий союз (АКС). В економіч¬ному співтоваристві країн Західної Африки в липні 1976 р. замість двосторонніх клірингових угод було створено багато-сторонній кліринг у складі центральних банків ряду країн Африки.