Валютні обмеження

Прикладами багатосторонньої валютної блокади було при¬пинення валютно-фінансових відносин всіма країнами Антан¬ти з Радянською республікою до середини 30-х років, а також блокування західними державами Єгипту в 1956 р. у від¬повідь на націоналізацію Суецького каналу, Лівії (1988 р.), Ірану та Іраку під час війни 1990—1991 рр., знову Іраку під час агресії проти Кувейту та після неї, республік, що входили до складу Югославії. Останнім часом валютна блокада за-стосовується до країн — учасниць локальних та регіональ¬них конфліктів.

Валютні обмеження можуть практикуватися через офіцій¬не встановлення країною кількох валютних курсів. Встанов¬люючи множинність валютних курсів, держави диференцію¬ють їх за групами товарів, послуг та цільовим використан¬ням валюти. Вперше така форма валютних обмежень поча¬ла використовуватися під час Великої депресії після світо¬вої економічної кризи 1929—1933 р. Німеччина напередодні Другої світової війни, наприклад, застосовувала близько 60 валютних курсів по відношенню до долара США.

Деякі країни світу використовують одночасно кілька видів валютних курсів, наприклад особливий курс для зовнішньо¬торговельних операцій, курс для фінансових операцій, для туристів тощо. Це було характерно для колишнього СРСР, особливо в останні роки його існування.Так, 3 листопада 1990 р. був введений спеціальний комер¬ційний курс рубля до інвалют, який застосовувався при про¬дажу підприємствами частини своєї власної валютної ви¬ручки в централізовані фонди. Ринковий курс рубля засто¬совувався при валютному обслуговуванні своїх та іноземних громадян при продажу їм валюти у разі виїзду за кордон. Біржовий курс встановлювався під впливом попиту та пропозиції на гроші на валютному ринку (біржах та аукціонах) і використовувався переважно для зовнішньоекономічних операцій. За таких обставин не міг не існувати курс «чорного ринку», який стихійно формувався під впливом попиту та пропозиції у різних регіонах колишнього СРСР і використо¬вувався у валютних операціях приватних (фізичних) осіб (як резидентів, так і нерезидентів).

У післявоєнні роки практично всі розвинуті країни Захо¬ду практикували ті чи інші валютні обмеження, за винят¬ком США та Швейцарії. Сьогодні, за різними оцінками, від 60 до 70% країн — членів МВФ використовують валютні обмеження [5].

3. Форми валютних обмежень

Однією із форм валютних обмежень виступає валютна блокада — припинення або обмеження валютно-фінансових відносин з блокованою країною аж до заморожування в бан¬ках валютних цінностей держави та валюти приватних осіб з метою здійснення на неї економічного і політичного тиску.

Розрізняють односторонню, коли одна країна блокує іншу, та багатосторонню, коли вона здійснюється рядом держав, валютні блокади. Валютна блокада буває повна — при вико¬ристанні всіх методів валютно-фінансового впливу аж до за¬морожування валюти країни, що піддається валютній бло¬каді, та часткова, коли використовуються лише окремі мето¬ди валютної блокади. Багатостороння валютна блокада час¬то здійснюється через міжнародні валютно-фінансові органі¬зації — Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та ін.

Валютний кліринг – це угода між урядами двох або кількох країн про обов’язків залік взаємних вимог і зобов’язань.

Валютні обмеження передбачають:

1)регулювання міжнародних платежів і переказів капіталів,

репатріації прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

2)заборону вільної купівлі-продажу іноземної валюти;

3)концентрацію в руках держави іноземної валюти та інших валютних цінностей [2].

Принципи валютних обмежень:

-централізація валютних операцій в Центральному і уповноважених (девізних) банках;

-ліцензування валютних операцій – вимагання попереднього дозволу органів валютного контролю для придбання імпортерами чи боржниками іноземної валюти;