Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

Перші «макіладорас» з'явилися в Мексиці в 1965 році. «Макіла» - старий іспанський термін, що позначав плату мірошнику за помел зерна. Великі американські корпорації одержали право створювати в прикордонній зоні Мексики свої підприємства для використання дешевої робочої сили, куди безмитно завозили своя сировина і напівфабрикати, а відвозили готові чи вироби вузли для остаточної зборки на головних підприємствах у США. У Мексиці залишалася «плата за помел» - заробітна плата, оплата енергії й інших витрат, збільшувалася зайнятість, росла кваліфікація робочої сили. У 1993 році в Мексиці було зареєстровано вже 2142 підприємства - «макіладорас» з числом зайнятих 532 тисячі чоловік (17% усіх зайнятих в обробній промисловості) і доданою вартістю продукції 5,9 млрд. доларів. При цьому, хоча абсолютна більшість «макіладорас» належало корпораціям США (більш 50%), багато підприємств були створені капіталами Мексики (40%), Японії, Німеччини, Іспанії, що працювали на американський ринок. Основна продукція - трудомісткі компоненти, вузли й апарати електротехніки й електроніки (36%), автомобільної промисловості (28%), швейні вироби, взуття, деревообробка. Близько 70% підприємств розміщені в прикордонних ЕВЗ.

Починаючи з 80-х років «макіладорас» поширюються і на інші країни регіону. У 1993 році в Латинській Америці діяло близько 200 Експортно-виробничіх зон - у Мексиці, Гватемалі, Сальвадору, Гондурасу, Коста-Ріці, Домініканській Республіці, Ямайці, Колумбії, Еквадору. Нижче наводяться дані про динамік значення ЕВЗ у товарному експорті деяких країн.

КраїниЧастка ЕВЗ в експорті, %

1980198519901992

Мексика16,119,034,640,9

Домініканська Республіка10,822,553,367,8

Коста-Ріка0,413,718,420,9

Ямайка-11,521,830,1

Цікаво відзначити, що в останні роки на англомовних Ямайці, Гренаді, Сент - Люсії корпорації США розвивають зовсім нову галузь експортної переробки - комп'ютерну обробку інформаційних масивів, що приймаються і передаються обробленими назад за допомогою параболічних антен через супутники. У середині 90-х років на Ямайці було задіяно близько 2500 операторів ПК, і ще близько 300 чоловік проходили курс навчання.

3.3. Техніко-впроваджувальні ВЕЗ

В останнє десятиліття широке поширення одержали так називані техніко-впроваджувальні, чи науково - технологічні зони. Цей процес в окремих країнах має помітні національні особливості. У різних країнах вони носять оригінальні назви - технопарки, технополіси, інноваційні центри й інші. Але як би вони не іменувалися, вони завжди, як правило, створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення передачі нової технології в промисловість. Ідея створення цих зон, хоча і під іншою назвою виникла й одержала визначене втілення в Росії. До числа попередників сучасних науково - технологічних зон можна віднести Академмістечко під Новосибірськом, міста науки Дубну й Обнінск у Підмосков'я. Досвід їхнього створення ретельно вивчався, приміром, японськими фахівцями при розробці власної концепції науково-технологічних зон.

Сучасні науково-технологічні парки вперше з'явилися в США ще на початку 70-х рр., але значний ріст їх спостерігався в 80-і року. Наукові парки США - це райони з підвищеною концентрацією високотехнологічних підприємств, що знаходяться поблизу великих наукових інститутів чи університетів. Особливістю розвитку наукових парків США є те, що спочатку вони виникли спонтанно завдяки сполученню ряду факторів - економічного, соціального, географічного й інших. Так, поруч з містом Санта - Клара, біля університету, виникла науково - технологічна зона Кремнієва Доліна (Силікон Веллі). Це найбільш велика в США науково - технологічна зона, що дає 20% світового виробництва засобів обчислювальної техніки і комп'ютерів. Усього в США нараховується понад 80 технопарків, де трудяться більш 140 тисяч робітників і 45 тисяч учених. Аналогічні технопарки стали створюватися у Франції, Великобританії і Німеччині. (№7, стор.189).