Вільні економічні зони та зони пріоритетного розвитку (проблеми, перспективи)

ВЕЗ «Туманган» припускає участь Японії, Південної Кореї, Монголії, Китаю, КНДР і Росії. У вільній економічній зоні буде побудований великий порт, численні промислові підприємства з використанням китайською і корейською робочою силою. Росія повинна буде поставляти на ці підприємства сировина для переробки. Підприємці, що організували виробництво у вільній економічній зоні, будуть користатися поруч пільг. Передбачається, що зони будуть мати гнучкі границі, до участі в спільному освоєнні можуть підключатися також і суміжні райони.Відпрацьовування ділових контактів не на міждержавному, а на регіональному рівні привела до появи так званих еврорегіонів, як форми організації зовнішньоекономічної взаємодії. Еврорегіон являє собою добровільне об'єднання прикордонних областей різних держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації зв'язків один з одним. Вищі органи влади кожної країни, що здійснює свою діяльність у рамках еврорегіона, делегують даної області повноваження, що сприяють інтенсифікації прикордонних господарських і інших зв'язків. Активну роль у створенні еврорегіону грають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, а також Україна і Бєларусь.

4. Огляд існуючих моделей ВЕЗ у світі

4.1. Загальні зведення про існуючі моделях ВЕЗ у світі

Число ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу, очевидно, уже перевищує 250. Приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. Здебільшого це вільні торгові (безмитні) зони в морських портах для здійснення вантажно-розвантажувальних операцій із транзитними вантажами. Прикладом такого роду можуть служити шість «вільних портів» ФРН - Гамбург, Кіль, Емден, Куксхафен, Бремерхафен і Бремен. «Вільна гавань» у Гамбурзі спеціалізується також на суднобудуванні, судноремонті, нафтопереробці; у ній зайнято 60 тисяч чоловік. Для Великобританії більш характерні підприємницькі зони, для Швейцарії - страхові і банківські. У деяких країнах регіону виникли також науково - впроваджувальні зони і експортно-промислові (ірландський винахід, зв'язаний з аеропортом Шеннон).

У країнах Східної Європи вільні економічні зони стали виникати наприкінці 70-х - початку 80-х років. До кінця 80-х років їх було вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії. Як і в Західній Європі, це були переважно зони вільної торгівлі, розташовані в морських і річкових портах (Рієка, Сіліт, Белград, Будапешт, Русе, Щецин).

У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Серед них найбільш поширені зони вільного підприємництва і науково - впроваджувальні ВЕЗ. Такі ж зони характерні і для Японії.

У країнах, що розвиваються, перші вільні економічні зони виникли в середині 60-х років; прикладом такого роду може бути ВЕЗ «Кондла» в Індії. Спочатку їх було небагато, але потім почався дійсний бум. Хоча існуючі оцінки числа таких зон у країнах, що розвиваються, дуже суперечливі (від 100 до 300), у будь-якому випадку вони свідчать про їх дуже широке поширення. У цих зонах зайняте близько 1,5 млн. чоловік.

Майже всі країни, що розвиваються, узяли за зразок ірландський Шеннон і стали створювати в себе насамперед експортно-промислові ВЕЗ, що найчастіше орієнтуються на морські порти й аеропорти. Ціль їхнього створення - форсований розвиток окремих галузей промисловості, стимулювання експорту, залучення іноземних капіталів, а також передовий техніки технології. Що ж стосується різного роду пільг для іноземних інвесторів, то вони, як правило, ще більші, ніж у країнах Заходу. Треба мати також на увазі, що цих інвесторів тут особливо залучає наявність дешевої, але дисциплінованої і готовий до напруженої праці робочої сили.

Більш за все спеціальних економічних зон у країнах, що розвиваються, Азії, у першу чергу в «нових індустріальних» і в країнах АСЕАН. На ВЕЗ Сінгапуру зайнято більш 220 тисяч чоловік, Гонконгу - 100 тисяч; деякі автори вважають навіть, що Сінгапур, як держава, і Гонконг, як територія, у цілому виявляють собою вільні економічні зони. Велике число зайнятих також на ВЕЗ Республіки Корея (150 т.) і Тайваню, а також Малайзії, де нараховуються десятки таких зон. Головні інвестиції в місцеві підприємства належать фірмам Японії, а продукція їх направляється насамперед на ринок США.

Друге місце по числу і значенню ВЕЗ займає Латинська Америка, де такі зони функціонують у Мексиці, Бразилії, Чилі, деяких інших країнах. Найбільша з них знаходиться на границі Мексики і США з розрахунком на використання дешевої місцевої робочої сили і збут продукції на ринках північного сусіда. Тут зайнято майже 250 тисяч чоловік, а по експортному виторгу ця зона уступає тільки доходам від продажу нафти. У Колумбії росте значення ВЕЗ «Таранкваль», у Бразилії - ВЕЗ у Манаусе, що важливо для розвитку колонизуемого басейну Амазонки. (№5, стор.282-284).