Сучасне світове господарство. Полюси світового господарства
Провідна роль у перевезеннях пасажирів (щорічно до 800 млн.) на¬лежить повітряному транспорту. Найбільші пасажирообіги мають США, ФРН, Японія, Великобританія, Канада, Австралія. Найбільші аеро¬порти світу — Чикаго, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Париж, Сінгапур.
Зовнішньоекономічні зв’язки. Їх форми та сучасні тенденції в умовах нових політичних відносин у світі.
Міжнародні економічні зв'язки. До числа найважливіших форм міжнародних економічних зв'язків належать зовнішня торгівля, кредит¬но-фінансові відносини, обмін науково-технічною інформацією, надання різноманітних послуг, міжнародний туризм.У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів зовнішньоторгових зв'язків. Майже 3/4 обороту зовнішньої тор¬гівлі світу припадає на розвинуті країни, у тому числі 1/3 — на США, ФРН і Японію. НТР Істотно вплинула на товарну структуру зовнішньої торгівлі. Продукція обробної промисловості зайняла чільну позицію — понад 4/5. Особливо важливе місце посіла продукція машинобудування. Структура експорту країн, що розвиваються, теж змінилася. Зменшилася залежність країн від вивозу одного-двох видів сировини, за винятком кра¬їн— експортерів нафти. Однак, країни, що розвиваються, досі залиша¬ються основними постачальниками нафти, міді, бавовни, природного ка¬учуку, а також продовольчих товарів — кави, какао, цукру, бананів тощо. Найбільші зміни у зовнішній торгівлі відбулися в нових індустріальних країнах— Республіці Корея, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Тайвані, Сін¬гапурі, які донедавна були головними експортерами сировини, спожив¬чих товарів, а зараз значно збільшили у своєму експорті частку промис¬лових товарів.
Прискореними темпами розвиваються обмін інформацією, будіве¬льно-монтажними послугами, обслуговуванням придбаних машин, авто¬мобілів тощо. Кредитно-фінансові відносини виявляються в наданні по¬зик і кредитів, а в розвинутих країнах — також у вивезенні капіталу. За Існуючими оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10-20 разів перевищує масштаби світової торгівлі, сягаючи 150 трлн до¬ларів США. Майже 30% цієї суми припадає на США, по 15% — на Япо¬нію та Великобританію. Потужними інвесторами є також ФРН, Франція, Італія. У 70-ті роки намітилася нова тенденція— значні інвестування країн-експортерів нафти— Саудівської Аравії, Кувейту, ОАЕ— в економіку європейських країн і США. Останнім часом до них приєдналися Республіка Корея, Тайвань.
У наш час все більшу роль у зв'язках між країнами відіграє міжна¬родний туризм. Головним його регіоном була і залишається Європа. Прибутки від туризму досить вагомі для розвитку економіки ряду євро¬пейських країн (Іспанія, Італія, Швейцарія тощо). Ще більшою мірою це стосується деяких країн, що розвиваються, для яких туризм став голо¬вною галуззю міжнародної спеціалізації.
Зовнішня торгівля, вивіз капіталу інвестиції.
Інвестиції – витрати для придбання машин і устаткування, обладнання, для організації виробництва і формування виробничих запасів та ін.
Країни, торгуючи між собою, вдаються за до¬помогою до світового валютного ринку. На ньому можна обміняти одну валюту на іншу або купити валюту для того, щоб розплатитися за екс¬порт або імпорт. Коли б не було такого механізму, світове господарство залишилось би на рівні про¬стого товарообміну (бартерної торгівлі), що прита¬манний тільки слаборозвинутій економіці.
На світовому ринку праці склалась гру¬па національних ринків праці, на які залучається іноземна робоча сила (США, країни Західної Євро¬пи, нафтодобувні арабські країни). Основними по¬стачальниками робочої сили на ці ринки є країни, що розвиваються. Особливо значні контингенти трудівників мігрують у пошуках роботи із Мекси¬ки в США, із Західної Африки, Близького Сходу, Туреччини, а також із Південної Італії, Іспанії, Португалії в промислове ядро Європи. До цього долучається трудова міграція в Європу із постсоціалістичних країн з перехідною економікою.
Географія зовнішньої торгівлі і руху капіта¬лу. Для більшості країн світу зовнішня торгівля - основна форма зовнішньоекономічної діяльності. Абсолютні та відносні показники експорту та імпорту країни віддзеркалюють розміри та особли¬вості її участі в міжнародному поділі праці.
У рамках світового господарства сформувалося кілька основних центрів і на¬прямів зовнішньоторгових зв'язків. Понад 2/3 обороту зовнішньої торгівлі припа¬дає на взаємну торгівлю між економічно розвинутими країнами, в тому числі 1/3 - на США, ФРН та Японію. Отже, країни, що формують основні «полюси рос¬ту», беруть особливо активну участь у міжнародному поділі праці: на Західну Євро¬пу припадає понад 2/5 зовнішньоторгового обороту, на Північну Америку та Східну Азію - по 1/5. Напрями зовнішньоторгових зв'язків інших частин світу так чи інакше зорієнтовані на ці основні регіони інтенсивної зовнішньоекономічної діяль¬ності.Не менш яскраво це проявляється на ринку капіталу. Станом на початок 1992 року сумарні розміри зарубіжних інвестицій за період 1950-90 роки у світо¬вому господарстві перевищили 1,5 трлн. доларів. Майже ЗО % цієї суми припада¬ло на США, правда, і самі США залучали понад 20 % інвестицій з інших країн. По 15 % припадало на Японію та Великобританію. Потужними інвесторами були також ФРН, Франція, Італія, останнім часом до них долучилися Республіка Ко¬рея, Тайвань, окремі нафтодобувні арабські країни. В 90-ті роки загальна зако¬номірність руху капіталу полягала в тому, що чистим інвестором капіталу стають країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Японія, «далекосхідні тигри»). Країни Північної Америки активно як вивозять, так і ввозять капітал, Європа поступово перетворюється в імпортера капіталу. Стан економіки країн, що розви¬ваються, і країн СНД дуже залежить від надходження прямих інвестицій та на¬дання економічної допомоги зарубіжними країнами.