Формування новітньої світової ринкової системи
У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачаль¬ника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут. тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон¬курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та¬кож тотальний дефіцит.
Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його — це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.
Ринок споживчих товарів і послуг — один з найважливіших ком¬понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин¬ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль¬ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про¬позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб люди¬ни, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсот¬ків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвід¬ношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить ЗО : 70.Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува¬них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад¬нання, приладів світовому рівню.
Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви¬робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при¬гнобили виробництво, його рушійні сили.
Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню¬ється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні дис-баланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.
Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив¬ного господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль¬ної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму¬лювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони ство¬рюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіта¬лу. у впровадженні передової технології й організації виробництва. орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо.
Ринок праці — посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако¬нодавства та саморегулювання.
Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис¬тання робочої сили.
Складовими ринку праці є:
працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;
зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).
Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо¬во не працює, але не відкидає надію на це.