Відповідальність за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність

Враховуючи значну роль звичаїв міжнародного ділового обороту в регламентації міжнародних економічних зв'язків та складнощі встановлення їх змісту та застосування (в силу неписаного характеру), авторитетні міжнародні організації укладають своєрідні зведення звичаїв з певних питань. Особливо великим є значення лублжаїгій Міжнародної торгової палати (МТП), серед яких: Офіційні правила тлумачення торговельних термінів (Інкотермс), що діють у редакції 2000 р. (публікація МТП № 560), Уніфіковані правіша та звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 р. (публікація МТП № 500), Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р. (публікація МТП № 522), Уніфіковані правиш для гарантій на вимогу в редакції 1992 р. (публікація МТП № 458) та ін. Зведеннями звичаєвих норм є Йорк-Антверпенські правила про загальну аварію в редакції 1994 р., підготовлені в рамках Міжнародного морського комітету, Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 р., підготовлені Міжнародним Правило щодо співвідношення звичаю з нормами законодавства та умовами договору закріплює ч. 2 ст. 7 ЦК: звігчай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (за відсутності відповідних приписів у ГК це правило поши¬рюється і на сферу господарських відносин).

Нормативний договір - це угода двох або декількох суб'єктів, яка встановлює загальні правила поведінки на майбутній (невизначений) час для невизначеного (неперсоніфікованого, крім тих, що беруть участь у його укладенні) кола суб'єктів. Нормативний договір як джерело права може належати до сфер внутрішньодержавного та міждержавного регулювання господарських (зовнішньо економічних) відносин. Відтак у теорії нормативного договору роз¬різняють: а) внутрішньо державні нормативні договори; б) міждержавні (міжнародні) нормативні договори1.

Внутрішньодержавні нормативні договори як джерело правового регулювання ЗЕД легалізує ст. 7 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність)), відповідно до якої регулювання ЗЕД в Україні здійснюється, зокрема, і самими суб'єктами ЗЕД на підставі координаційних угод, що укладаються між ними.

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України встановлений Законом України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України)). Згідно з ст. 19 цього Закону чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частішою національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Залежно від кількості сторін міжнародні договори можуть бути дво- чи багатосторонніми. Двосторонні договори (угоди) є традиційним джерелом правового регулювання ЗЕД. Україною укладена значна кількість двосторонніх договорів в економічній сфері, найбільш поїшіреними з яких є:

Торговельні угоди (про торговельно-економічне

співробітшштво, про вільну торгівлю тощо);

угоди про взаємне сприяння та захист інвестицій;

угоди (конвенції, договори) про уникнення подвійного оподаткування;

угоди про транспортне співробітництво (про торговельне

судноплавство, про повітряне сполучення, про

міжнародне автомобільне сполучення, про співробітництво в галузі залізничного транспорту);

угоди про співробітництво в митних справах.

Окремо слід зупинитися на підписані 14 червня 1994 р.

Угоді про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-члена-ми (УПС) (за формою є двосторонньою угодою). УПС являє собою спещіфічшш міжнародно-правовий документ, що містить як політичні прішщши та норми, так і положення нормативно-правового характеру. Значна частіша положень 'УПС безпосередньо стосується сфери ЗЕД.