Відповідальність за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність
3. Спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарювання у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України (ст. 38 Закону У країни «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду:
в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава;
в господарських судах, якщо сторонами у справі ви ступають юридичні? особи.
Міждержавні спори, які можуть виникнути в результаті дій України при застосуванні цього Закону, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права (ст. 39 Закону).
Відповідно до ст. 74 Закону України « Про міжнародне приватне право », процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо). Згідно з ст. 13 Закону «Про міжнародне приватне право», документи, що видані улов новаженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Консули України легалізують іноземні до¬кументи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р. № 127/94. Посвідчення консулами зазначених Стаття 79 Закону «Про міжнародне приватне право» визначає випадки судового Імунітету. Так, пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній дер¬жаві та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України (аналогічні приписи містить ст. 125 ГПК України).У разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.
Доручення судів України про вручення документів громадянам України, які постійно проживають за кордоном,
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судіє у справах, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (ст. 81 Закону «Про міжнародне приватне право»).
Джерела правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Поняття джерела (форми) права включає два взаємопов'язаних аспекти. Це: а) зовнішня форма юридичного буття норм права; б) спосіб надання нормі (правилу поведінки) юридичної обов'язковості, тобто спосіб вираження державної волі.
Специфіка джерел правового регулювання ЗЕД визначається одночасним підпорядкуванням зовнішньоекономічних відносин двом відносно самостійним, взаємопов'язаним системам права: національному (українському) праву та міжнародному праву. Відповідно, систему джерел правового регулювання ЗЕД утворюють як національно-правові, так і міжнародно-правові форми.
Залежно від способу вираження (формування) права традиційно виділяють такі основні види джерел права:
нормативно-правовий акт;