Сутність і види міжнародної міграції робочої сили. Регулювання міжнародних міграційних процесів

Таким чином, проведений аналіз дозволяє зробити висновок щодо необхідності, з одного боку, кваліфікованого урядового регулювання діяльності іноземних ТНК із урахуванням державних інтересів України та її стратегічних пріоритетів з метою зміни структури прямих іноземних інвестицій в бік більш перспективних для національної економіки галузей, а також унеможливлення латентного трансферту коштів з національної економіки, а з іншого боку, - не менш важливим виявляється і підвищення професійного рівня управлінського персоналу українських компаній, задіяних у зовнішньоекономічних відносинах, для уникнення можливих помилок і прорахунків у цій сфері.Слід відзначити значну економічну потужність транснаціональних корпорацій (ТНК): на 70 тис. ТНК із підконтроль­ними їм 690 тис. закордонними філіалами припадає 19 трлн. доларів США світових продажів. Завдяки ТНК обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій (ПІ) у 2004 р. сягнув 9 трлн. доларів США. До того ж ТНК стали потужним рушієм комерціалізації науки, обміну високими технологіями, розвитку високотехнологічного виробництва, їхня частка в глобальних витратах на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) становить 46 %, 70 % комерційних витрат припадає на дослідження та розробки (450 млрд. доларів США). Нині 500 найпотужніших ТНК реалізують 80 % виготовленої у світі продукції електроніки і хімії, 95 % - фармацевтики, 76 % - маши­нобудування. Майже 70 % усіх закордонних інвестицій контролюють 85 ТНК. Регіонами (країнами) походження близько 90% найбільших у світі ТНК є США, країни Європейського Союзу (ЄС) та Японія '. На­прикінці XX ст. половина світового ВВП вироблялася транснаціо­нальними компаніями. Найбільші з ТНК {General Motors, Ford, IBM, Royal Dutch Shell, Exxon/Mobil, General Electric, British Petroleum) розпоряджаються коштами, сума яких перевищує розмір національ­ного доходу багатьох держав, а міжнародний характер операцій ста­вить їх практично поза контролем національних органів влади.

За цих умов головним завданням держави стає реалізація по­літичних і соціально-екологічних програм. Для їх фінансового забез­печення вона повинна контролювати процес розвитку й транснаціоналізації корпоративного сектора вітчизняної економіки та спря­мовувати його у позитивне русло, у тому числі шляхом укладання міжнародних угод і рекламування вітчизняних брендів на світовому ринку.. .

На сучасному етапі транснаціоналізація вітчизняних підприємств відбувається переважно за рахунок імпорту факторів виробництва Про це свідчить порівняно низький рейтинг України за індексом Outward FD1'„Performance. Index 2002 - 2004 порівняно з індексом Inward FDI Performance Index 2002 - 2004, що розраховуються за World investment report (ЮНКТАД). Перший індекс визначає транснаціональну актив­ність підприємницьких структур щодо експорту ПІІ, другий характеризує ступінь притоку ПІІ. За цими індексами Україна серед 140 країн світу посіла 100 та 71 місце відповідно (Росія - 24 та 88 місце) 2. Саме тому в Україні слід створювати якомога більше верти­кально і горизонтально інтегрованих корпорацій та промислово-фі­нансових груп (ПФГ), які здатні стати базисом для формування корпо­ративно-коопераційного каркасу національної економіки й активними експортерами.

Організаційними формами виходу вітчизняних компаній на тран­снаціональний рівень можуть бути: створення за участю українських суб'єктів спільних підприємств (СП), ТНК, реалізація спільних проек­тів. Поки що, через брак коштів, основною формою транснаціоналізації є СП (засновані насамперед шляхом кооперування) а внеском в їхні статутні фонди з боку вітчизняних компаній є переважно основні фонди, іноді - інтелектуальна власність.

У стратегії1 виходу компаній на транснаціональний рівень обо­в'язково повинні враховуватися особливості країни. У теоретичних дослідженнях доводиться, що створення ТНК має відбуватися за еволюційною моделлю поступового нарощування амбіцій компанії, тобто за моделлю EPRG (етноцентризм - поліцентризм — регіоналізм).

В Україні за надмірного розвитку окремих виробництв і обмеженої місткості внутрішнього ринку певні підприємства, зде­більшого великі підприємства гірничо-металургійного, хімічного та нафтопереробного комплексів, не мали іншої альтернативи, ніж орієн­тація на зовнішні ринки. Створюючи "на ходу" механізми зов­нішньоекономічної діяльності, вони намагалися, навіть за демпінговими цінами, збувати продукцію й отримувати кошти для відтворення виробництва.

Форсування процесу транснаціоналізації з боку вітчизняних ком­паній за відсутності у них досвіду зовнішньоекономічної діяльності, відповідної інфраструктури та усталених диверсифікованих схем тор­гівлі призвело до того, що компанії встановлювали стихійні й тим­часові зовнішньоторговельні зв'язки, працювали на межі беззбитко­вості, не фінансували системні інноваційні заходи для збереження своєї конкурентоспроможності.

За галузями найбільшого ступеня транснаціоналізації на сьогодні досягли вітчизняні підприємства харчової промисловості та переробки сільськогосподарських продуктів, машинобудування (автомобілебуду­вання, авіабудування, ракетобудування, суднобудування), хімічної та нафтохімічної промисловості, металургії та оброблення металу. У географічному вимірі основними країнами-експортерами факторів виробництва в Україну є США, Великобританія, Нідерланди, Німеч­чина, Кіпр, Швейцарія, Росія; серед країн-імпортерів - Росія, Швейца­рія, Польща, Білорусь.Існує два варіанти виходу вітчизняних промислових підприємств на світовий ринок - це продаж продукції країнам, що розвиваються, або участь у міжнародній кооперації, зокрема з розвиненими країнами. Перший варіант є проблематичним, оскільки світовий ринок уже поділено.