Апітерапія (лікування продуктами бджільництва) в медицині

На просторах нашої країни медоносів і пилконосів нара¬ховується кілька сотень як дикоростучих, так і культурних. В окремо взятій місцевості трапляються вони не всі і не в однаковій кількості. В районах інтенсивного землеробства основу кормової бази бджільництва становлять культурні медоноси, в інших місцевостях, зокрема і в Карпатах, пере¬важають медоноси дикоростучі. Та навіть в межах двох су¬сідніх пасік, або на територіях їх можливих кочівель, різно¬видність і кількість медоносів буває неоднаковою. Взагалі ж медоносів, що можуть забезпечити медозбір для бджіл даної місцевості; як правило, нараховується лише кілька десятків, а для окремо взятої пасіки — всього два-три.

Одні медоноси зацвітають ранньою весною, інші — на по¬чатку та в середині літа, а деякі — в кінці літа і навіть во¬сени. Причому одні з них цвітуть кілька тижнів або й міся¬ців, інші — лише кілька днів. Деякі медоноси ледве задо¬вольняють щоденні потреби бджіл у кормах, інші — забез¬печують створення великого їх запасу. Але якою б не була їх медопродуктивність, ефективно вони будуть використані лише тоді, коли в період цвітіння на пасіці будуть сильні бджолосім'ї. А щоб домогтися цього, пасічникові потрібно знати особливості своєї кормової бази і медоносів, що її утворюють. Виходячи з особливостей і загальної медопродуктивності медоносних угідь, які може використати пасіка, він визначає оптимальний розмір пасіки для свого господар¬ства.

4. ВИКОРИСТАННЯ МЕДОНОСІВ

Природа нектарів та нектаровиділення. Натуральний квітковий мед бджоли виготовляють з некта¬ру. Нектар— це цукриста рідина, що виділяється спеціальни¬ми залозами або тканинами рослин, які прийнято називати нектарниками. Виділяють рослини нектар, щоб привабити комах для запилення квіток. Починають діяти нектарники лише тоді, коли рослина зацвіте. Виділення нектару три¬вав доти, поки не запилиться квітка і не відбудеться запліднення її яйцеклітини. Така закономірність характерна для рослин як в квітковими, так і позаквітковими нектарника¬ми.

Виділення нектару в одних рослин триває кілька годин, в інших — кілька днів. Після запилення і запліднення пер¬ших квіток, значна частина поживних речовин використову-ється на розвиток зародків, насіння, тому квітки, що зацві¬тають на тій же рослині пізніше, виділяють значно менше нектару. Спеціальні досліди показали, що основна маса ме-доносів у перший період цвітіння виділяє приблизно 70— 80% всього нектару, тобто в 3—4 рази більше, ніж протя¬гом другої половини цвітіння. Це значить, що кожен пасіч¬ник, застосовуючи кочівлю, повинен перевезти свою пасіку на медозбір за день—два до початку цвітіння медоносів.

Умови, від яких залежить нектаровиділення. Різні рослини, як уже згадувалось, виділяють неоднако¬ву кількість нектару як з розрахунку на одну квітку, так і на одиницю площі та часу. Крім того, інтенсивність нектаро-виділення значною мірою залежить від сукупності навколиш¬ніх умов: сонячного світла, температури, вологості повітря та грунту, агротехніки тощо. Квітки південної, освіченої сонцем частини рослини виділяють у 3—4 рази більше нек¬тару, ніж затіненої, північної. Саме в цієї причини у висо¬когір'ї Карпат, де переважає хмарна з дощами погода, в пе¬ріод масового цвітіння такого могутнього медоносу, як іван-чай, бджоли часто зовсім не мають медозбору, або він дуже мізерний.

На Україні розрізняють п'ять грунтово-кліматичних зон: Степ, Лісостеп, Полісся, Крим і Карпати. Є медоноси, характерні для всіх зон, але трапляються й такі, що ростуть лише в кількох, або в одній з них. Залежно від цього медоносні угіддя та умови медозбору в кожній зоні мають свої особливості.

Так, у зоні Степу переважають культурні медоноси, що висіваються в полях сівозмін: соняшник, люцерна, конюшина, еспарцет, коріандр тощо.

Зона Карпат порівняно з іншими зонами республіки має свої особливості. Тут своєрідні і дуже різноманітні природ¬но-кліматичні умови, дещо особливий набір медоносів, нектаропродуктивність яких дуже змінюється залежно від їх поширення (Прикарпаття, Закарпаття, високогір'я Карпат). У цій зоні значно більше природних сінокосів, лук і пасовищ, зрубів, буреломів, садів з плодовими, кісточковими та ягід¬ними культурами. На відміну від інших зон значні площі тут займають високогірні луки-полонини.

Таблиця 1

Медоноси середньої медопродуктивності