Клостридіальна (споротворча) анаеробна інфекція
Лікування анаеробної клостридіаль-ної інфекції здійснюється хірургічним та консервативними методами. Вирі¬шальна роль у лікувальному комплексі належить своєчасному хірургічному видаленню некротичних тканин у ме¬жах здорових. Це досягається широ¬ким розрізуванням м'яких тканин до здорових, як на поверхні, так і в глиб, і видаленням усіх змертвілих тканин, насамперед м'язів. При флегмоні або ізольованому некрозі ча¬стини м'язів зі збереженням пульсу в дистальній частині ноги чи руки це можливо ще без ампутації ноги чи руки, при гангрені зі зникненням пульсу на периферії кінцівки — лише шляхом ампутації останньої набагато проксимальніше від уражених тканин (при гангрені гомілки — ампутація стегна в її верхній, рідше — середній третинах), часто з додатковим розрі¬зуванням впродовж кукси фасції стегна. Ампутації виконують шляхом перерізування тканин на одному рівні, тобто це гільотинні, а не конусо¬подібні чи пластичні ампутації. Рани не зашивають. У них уводять дренаж і перманентне зрошують окислювача¬ми (розчином перекису водню чи калію перманганату).
Велике значення для лікування хво¬рих з анаеробною інфекцією має зас¬тосування гіпербаричної оксигенації в спеціальних камерах (барокамерах), яка була введена Brummelcamp та Вогета (1961).
Проте гіпербарична оксигенація (лікування в камерах з підвищеним тиском кисню) не може замінити хірургічне втручання, вона ефектив¬на лише в поєднанні з останнім — ши-роким розкриттям осередку та вида¬ленням мертвих тканин таким самим шляхом, як ампутація.
При анаеробній інфекції з локалі¬зацією за межами ніг чи рук широки¬ми розрізами відсепаровують у зоні ураження шкіру і вирізують до здоро¬вих тканин некротизовані м'язи, після чого рану зрошують окислювачами, залишаючи її відкритою. Після цього хворому проводять гіпербаричну ок-сигенацію в спеціальній камері.
Оперативне втручання поєднують із введенням по 500 000 — 1 000 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі через кожні 4 год або синтетичних пені¬
цилінів та дезінтоксикаційних розчинів (полівінілпіролідон), білкових препа¬ратів (альбуміну та протеїну), а також свіжої крові чи нативної плазми.
З інших засобів важливими є кор¬тикостероїди, інгібітори протеолізу, антикоагулянти, серцево-судинні пре¬парати тощо. Лікування треба прово¬дити на тлі калорійного (супермета-болічного) харчування з високим вмістом вітамінів як ентеральним (у тому числі зондовим), так і, переваж¬но, парентеральним шляхом. Ле¬тальність при анаеробній інфекції ве¬лика — 20—50 % і більше. Треба па¬м'ятати, що ця інфекція здатна реци-дивувати. Пізні рецидиви спостеріга¬ються при травмі чи операції з вида¬ленням сторонніх тіл. Тому за пере¬бігом процесу треба пильно стежити до повного його затихання, особливо до загоювання рани.
Одужують хворі поволі. Вони по¬требують реабілітації в санаторно-ку¬рортних умовах.
Профілактика. Вирішальним чинни¬ком профілактики анаеробної гангрени є своєчасна рання хірургічна оброб¬ка рани, виконана технічно правиль¬но (з широким розкриттям рани і вирізуванням травмованих тканин).
Хворим з ранами, в яких після операції (або ще до неї) може розви¬нутися анаеробна інфекція, призна¬чають профілактичну терапію препа¬ратами групи пеніциліну.
Досвід воєн, зокрема другої світо¬вої, засвідчує, що анаеробна інфек¬ція розвивається головним чином при запізнілій чи недоброякісній первинній хірургічній обробці рани. Всі інші чинники, такі, як відсут¬ність чи погана іммобілізація пере¬ломів, шок, кровотеча тощо, хоч і сприяють розвитку анаеробної інфек¬ції, але порівняно з первинною хі¬рургічною обробкою мають другоряд¬не значення.
Сироваткова профілактична вакци¬нація проти анаеробних клостридіїв (трьох) себе не виправдала, як і ліку¬вання захворювання протигангреноз¬ними сироватками, хоч в роки війни та деякий час і по війні проводилась і пропагувалась деякими хірургами.
Більше того, ця профілактика та терапія давала багато ускладнень ана¬філактичним шоком. Зараз профілак¬тика та лікування протигангренозни¬ми сироватками не застосовується.Профілактика анаеробної інфекції при хірургічному лікуванні ран, у тому числі й післяопераційних, де вегетує анаеробна мікрофлора, по¬винна передбачати достатню аерацію тканин (залишення у деяких випад¬ках ран без первинного закриття, дренування та промивання окислю¬вачами, призначення антибіотиків, зокрема бензилпеніциліну натрієвої солі тощо).