Клостридіальна (споротворча) анаеробна інфекція
Існують численні, головним чи¬ном клінічні, класифікації цієї інфек¬ції. Серед них найбільш уживаною є класифікація, запропонована М. Weinberg і Seguin (1918), згідно з якою виділяються 5 форм інфекції (на основі двох головних властивостей клостридіїв — газотворення та набря¬ку): 1) емфізематозна (класична);
2) набрякова (токсична); 3) змішана;
4) гнильна; 5) флегмонозна.
Близьку до цієї класифікацію, але дещо спрощену, нещодавно запропо¬нував О.М. Беркутов, який виділяє З форми: 1) газова; 2) газово-набря¬кова; 3) гнійно-гнильна.
Ще M.I. Пирогов розрізняв гли¬боку, субфасціальну форму, що є го¬ловною, та поверхневу, епіфасціаль-ну (близько 6 %). Цей поділ збері¬гається і досі.
Глибокими (за класифікацією О.М. Беркутова) є газова та газово-на¬брякова форми, тоді як гнійно-гнильна належить до поверхневої. Багато інозем¬них вчених називають глибокі форми анаеробним міонекрозом.
За клінічним перебігом анаеробну інфекцію поділяють на блискавичну та такі, що швидко й повільно поши¬рюються.
Повні класифікаційні характерис¬тики форм анаеробної інфекції по¬винні віддзеркалювати як клінічні, так і патологоанатомічні особливості захворювання.
Патологічна анатомія. Потрапляю¬чи у відповідні для розвитку умови, анаеробні клостридії починають роз¬множуватись у рані (спори пророста¬ють у вегетативні форми), виділяють дуже сильні токсини (некротоксин, гемолізин і ін.) та ферменти-токсини (лецитиназу, або L-токсин, гіалуроні-дазу, колагеназу, протеази).
Токсини і ферменти, спричиню¬ючи лізис клітинних мембран (у тому числі й еритроцитів), підвищують проникність клітин і судин, зумовлю¬ють набряк тканин і некроз їх, про-кладаючи дорогу мікробам, які засе¬люють змертвілі тканини і розмножу¬ються там. Інфекція уражує м'язи, сполучну тканину, судини та нерви. Точно не встановлено, що уражуєть¬ся первинно — м'язи (міонекроз) чи судини (тромбоз, наслідком якого є міонекроз).
В уражених тканинах унаслідок утилізації глікогену та інших вугле¬водів, що піддаються ферментації, накопичується молочна кислота та гази — метан, водень, СО2 а у разі приєднання гнильної інфекції — та¬кож аміак, сірководень. Тканини ста¬ють набряклими. Набряк швидко по¬ширюється в центральному (прокси¬мальному) напрямку, спричинюючи збліднення шкіри. Нерідко на ній ут¬ворюються пухирі з серозно-гемора¬гічним вмістом (внаслідок різкого підвищення проникності судин та на¬копичення під епідермісом транссу-дату). Для об'єктивної реєстрації на¬бряку в роки Великої Вітчизняної війни було запропоновано накладан¬ня на ногу вище від рани нитки, яка за прогресування набряку занурюва¬лась у глиб шкіри. Газ у тканинах та їх набряк спостерігаються завжди, але в різних варіантах — превалює газо¬творення (монокультура Cl.perfrin-gens) або набряк (асоціація Cl.perfrin-gens з Cl.vedematiens). У рані та за нею домінує некротичний процес, тоді як запально-реактивні клітинні реакції не виражені.
У судинах (венах та артеріях) тка¬нин навколо осередку інфекції (рани) розвиваються стаз та тромбоз (як на¬слідок набряку та дії токсинів), які супроводжуються міонекрозом, кро-вовиливами в тканини та гемолізом. Останні обумовлюють появу на шкірі багряно-синіх та коричневих плям ланд-картного типу. Сама рана стає сі¬рою, виділення з неї мізерні, сероз¬но-геморагічні або темно-бурі, смер¬дючі, м'язи тьмяні, випинаються в рану. Лише при гнійно-гнильних епі-фасціальних формах помітні запальні реакції у вигляді лейкоцитарної ін¬фільтрації в тканинах навколо осеред¬ку інфекції (рани).
За наявності в асоціації чи прева¬лювання Cl.hystolyt.icum всі тканини розплавляються, перетворюються на рідку суміш, оточену шкірою.
Клінічний перебіг. Ознаки та симп¬томи. Захворювання у переважної кількості хворих спостерігається при пораненнях ніг (стегна, гомілки), розвивається головним чином у пер-ший тиждень після поранення, у біль¬шості випадків — у перші 3 доби, ча¬стіше ще до розвитку гнійної інфекції. Переконання, що наявність останньої уже виключає можливість розвитку анаеробної інфекції, хибне. Що мен¬ший інкубаційних період, то тяжчий перебіг захворювання.Першими місцевими ознаками є відчуття тупого розпираючого болю в рані, відчуття тиску пов'язки, якщо рана локалізується на нозі чи руці, зменшення ексудації в рані та зміна кольору рани з червоно-рожевого на сірий, поява набряку навколишніх тканин, зокрема проксимальніше від рани. Загальні явища в ранній пе¬ріод — це відчуття слабкості, стурбо-ваність, збудження (пізніше депре¬сія), значна тахікардія, що не відпо¬відає температурі тіла. Частіше тем¬пература субфебрильна, рідше — феб-рильна. Місцеві зміни мають фазний перебіг, прогресуючи від початкових ознак — обмеженої газової флегмони (рання фаза) через газову флегмону до гангрени.