Комплексні гомеопатичні препарати німецької фірми Heel. Принципи ізопатії

Основоположник принципу індивідуального підходу до хворого як до частини єдиної і неподібної природи, Гіппократ широко розглядав принципи та засоби лікувальної дії. Вже тоді він вказував: “для лікування одного і того ж хворого з успіхом можуть застосовуватись багато ліків, з яких одні мають подібність з хворобою, а інші протилежні їй ”. В цих словах досить чітко зрозуміла можливість єдності двох напрямків у медицині – аллопатії та гомеопатії.

Великий давньогрецький філософ Демокріт (460 – 370 рр. до н.е.) також стверджував6”подібне потребує подібного” – і, розглядаючи питання біології, медицини, мовознавства, математики, естетики та ін., представляв принцип подібності в широкому філософському сенсі.

Відомий римський лікар Гален (131 – 200 рр. ) запропонував користуватись витяжками різних частин рослин, тобто розробив способи виготовлення настойок екстрактів, олій і спиртів, які згодом почали застосовувати як в алопатичній, так і в гомеопатичній фармації.

На початку XVI століття Парацельс піддав критиці твердження Галена. Він заявляв:” .ні одна гаряча хвороба не вилікується холодним, а холодна теплом , але часто буває, що подібне своєму лікує своє . ”.

Нострадамус задовго до створення методу вакцинації Луї Пастером при лікуванні чуми використовував витяжки із гнійних виділень хворих, відповідним способом розчинені в спирті як для внутрішнього, так і для зовнішнього застосування.

Основоположником гомеопатії як самостійної системи лікування в медицині вважається німецький вчений Фрідріх Хрістіан Самуїл Ганеман.

Він народився 10 квітня 1755 року в Саксонії, в маленькому містечку Мейсоне. Медичну освіту здобув в Лейпцизі (1775 рік), з 1777 року – у вені ,а потім в Ерлангені. В 1779 році захистив дипломну роботу, а в 1781- ому доповнив медичну освіту вивченням фармації в Дессау. Після закінчення університету Ганеман декілька років займався лікарською практикою, але був розчарований можливостями медицини. Сферою його інтересів стали хімія та фармакологія.

Експериментальні науки ще не сформувались, і майже єдиною можливістю для дослідження ліків були досліди на собі. Саме так досліджував ліки, про які читав, Ганеман.

Принцип подібності як можливий принцип вибору лікарського засобу для лікування був відомий давно. Заслуга Ганемана була в тому, що він прийшов до висновку, що таким чином треба робити не в окремих випадках, а завжди і зі всіма ліками і це є загальним принципом вибору ліків.

В 1796 році в журналі фон Туфеланда Ганеман опублікував свою працю “Досвід нового принципу для знаходження цілющих властивостей лікарських речовин ”, в якому вперше оголосив принципи гомеопатії. Цю дату можна вважати роком народження нового напрямку в медицині. Потім Ганеман припинив викладання в університеті і повернувся до лікарської діяльності, і вже на практиці довелось перевірити дію принципу подібності, який в подальшому було сформульовано”Simila similibus curantur”(“подібне лікується подібним ”)

„Органон лікарського мистецтва” Саму їла Ганемана в цілому світі вважається основною класичною працею по гомеопатії. Вперше виданий в 1810 році, через 20 років після відкриття Ганеманом гомеопатичного методу лікування, „Органон” вміщує філософські, теоретичні і практичні аспекти гомеопатії.

Авторитет С.Ганемана як лікаря ріс з кожним роком, розширювалась практика. Разом з цим він постійно стикався з незадоволенням, заздрістю і протидією лікарів і аптекарів. В період з 1793 по 1810 рік С.Ганеман вимушений часто переїжджати з одного міста в інше.В 1811 році вийшла книга С.Ганемана „Чисте лікознавство” в шести томах, де описано 60 лікарських засобів. Крім закону подібності тут були описані два інших правила гомеопатії: застосування малих доз і необхідність випробовування дії ліків на здоровій людині.

В 1828 році С.Ганеман випустив п’ятитомну працю „Хронічні захворювання”. Був уточнений і деталізований важливий принцип гомеопатії – потенціювання або динамізація ліків, дано пояснення ефективності малих доз. В 1831 році, коли в Європі була епідемія холери, С. Ганеман запропонував для лікування цього дуже важкого захворювання гомеопатичні засоби ( камфору, вератрум, солі міді ). Позитивний ефект гомеопатії був підтверджений багатьма лікарями того часу в Австрії, Італії, Венгрії, Англії, Росії та інших країнах.