Організація підготовки медичних кадрів у країнах Стародавнього Сходу
Умови в древньому Єгипті залишалися більш-менш незмінними протягом багатьох сторіч, і навіть тимчасове завоювання його асирійцями мало, що змінило в консервативних поглядах єгипетських лікарів.
Древня медична школа в Сесе, яка грала важливу роль у медичній науці, в останні роки VI століття до н.е. була значно обновлена по наказу перського царя Дарія I, що, безсумнівно, користувався послугами грецьких лікарів при своєму дворі.
У період правління XXVI—XXX династій (570—333 р. до н.е.) вплив грецької медичної думки на Єгипет залишалося дуже сильним. Слідом за завоюванням Єгипту Олександром Великим у 332 р. до н.е. і встановленням Олександрії як важливго центру медичного навчання практикування медицини Гіппократа поширилося по всьому древньому Ближньому Сходу.
3. Лікарі та їх підготовка у Древньому Ірані
Лікар у Древньому Ірані був оточений ореолом досконалості і мудрості. Медицині вчилися довго, головним чином по книгах. Книги носили компілятивний характер, посилено переписувалися, купувалися за кордоном, передавалися з покоління в покоління.
В Авесті відбите положення лікаря в Ірану. За лікування він одержував плату, розмір якої залежав від соціального стану і матеріального статку пацієнта.Медицина в Авесті визначалося як мистецтво зберігати тіло в здоровому стані. Тому важливе місце приділялося попередженню хвороб: «Вирви недугу перш, ніж вона торкнеться тебе». Далі випливали численні раціональні розпорядження гігієнічного характеру: у чистоті тіла, одягу, будинку, домашніх тварин, знищення всього гнилого, очищення одягу і предметів, які знаходилися в зіткненні з хворими і трупами. Раціональні елементи містилися й у розпорядженнях про режим харчування, сімейного життя, про відношення до вагітних жінок і матерів, які годують, у забороні пити оп'яняючі напої й ін.
Навчання про лікарську етику відповідало етиці зороастризму і було пронизано гуманізмом. Знання лікарем здобувається тільки для користі іншим; він зобов'язаний використовувати будь-які можливість для самовдосконалення. Лікар повинен бути ввічливим, ласкавим у звертанні, делікатним у бесіді, не розповідати лікарської таємниці навіть найближчим друзям, говорити тільки про речі достовірні, не висловлювати того, у чому доведеться каятися пізніше. Останнє особливо важливе при постановці діагнозу хвороби й у пророкуванні її результату.
Аналіз текстів Авести показує, що лікарі Древнього Ірану і Середньої Азії, у т.ч. жреці-зороастрійці, у практичній діяльності користувалися головним чином раціональними прийомами. У діагностиці велике місце займали огляд зовнішнього вигляду хворого, дослідження сечі і пульсу. Визнання недуги самим хворим і розкриття його лікарю розглядалися як умова, без якої неможливе лікування: «Хто сховав хворобу перед лікарем, той обдурив себе».
Серед представників окремих галузей медичних знань виділялися лікарі зубні, очні, по венеричних хворобах, а також лікарі, «знаючі способи лікування щиросердечних хвороб». Однак вважалося, що лікування людини, у якого гине душа (як утворення бога), так само неможливе, як відродження мерця. Була розвинута хірургія, або «медицина ножа».
Наскільки відповідальною вважалася хірургічна операція, показує правило присудження лікарю права самостійно користатися прийомами хірургії лише після того, як він не менше трьох разів зробить «різання» хворого з результатом видужання. Був багатий арсенал хірургічних інструментів. При зшиванні ран широко використовувалися жили тварин. Застосовувалися засоби для знеболювання – вино, частіше опій, гашиш у виді рідини, а також порошків, які вдувалися хворому хутром per rectum. В Авесті міститься докладний опис раневого шоку і заходів проти його розвитку – зігрівання тіла, спокій, рясне питво.
Застосовувалися різноманітні лікарські засоби. При шкірних захворюваннях вживали сіль, кіновар, сірку; сурму використовували як косметичний засіб і ліки при захворюваннях очей; свинцем лікували рани; мускус, амбру, бобровий струмінь застосовували як тонізуючі засоби. З тваринних засобів найчастіше використовували печінку, жовч, жир, мед, віск. Зміїна отрута застосовували як з лікувальною, так і з профілактичною метою. У великому ході були місцеві види лікарських рослин: фініки, айва, горіхи, а також маслинова, кунжутна олія тощо.
Аптеки існували при палацах вельмож. Лікарі жрецького стану мали власні комори, відкіля ліків видавалися хворим спеціальними хоронителями па рецептам власників-лікарів.