Організація підготовки медичних кадрів у країнах Стародавнього Сходу

У періоди, які пішли за харапським, існувало два медичних центри: Таксыла на заході країни і Касі - на сході. Протягом семи років молоді люди, які мали початкову медичну практику, завершували там свою освіту.

Потрапити в учні до прославлених лікарів Таксіли і Касі було дуже важко. Важливою була та обставина, що для одержання медичної освіти не існувалася ніяких обмежень, навіть представники нижчої касти - шудри могли стати лікарями.

Добір проводився по фізичних і моральних якостях. Крім відповідних знань, претендент на навчання повинен був володіти такими якостями як чесність, ввічливість, скромність, терпимість, завзятість, сміливість і самовладання. Після закінчення навчання індійські лікарі давали клятву: відмовитися від почуття гніву й образи, жадібності, ліні, марнославства, заздрості і неправди.Найдавніші письмові медичні документи традиційно пов'язуються з іменами Бхелі, Чаракі та Сушрути. Трактат Бхелі, який дійшов до нас в уривках, згадується в багатьох пізніх працях і вважається першою в історії індійської медицини науковою працею. Найбільш повно медичні пізнання індійців узагальнені в двох письмових трактатах - самхітах, названих іменами конкретних історичних особистостей. Чарака-самхіта та Сушрута-самхіта - це унікальні документи найбільш творчого періоду древньоіндійської медицини (600 р. до н.е. - 200р. н.е.).

У Чарака-самхіті зібрано і ретельно проаналізована багата спадщина предків і представлена в дуже доступній формі. Трактат складається з численних розділів або уроків, що складаються з монограм, окремих розпоряджень і рекомендацій і спеціалізованих трактатів. У Чарака-самхіті багато уваги приділяється опису системи каналів, судин, які пронизують людський організм. Причому ці описи майже дослівно повторюють фрази зі збережених давньоєгипетських медичних папірусів, створених у той час, коли в Індії існувала харапська цивілізація. Разючий збіг описів ролі судин людського організму при різних захворюваннях у древніх індійців і єгиптян.

У Сушруте-самхіта підкреслюється особлива роль хірургії. Автор трактату думає, що будь-який, що займається лікуванням, повинен опанувати мистецтвом хірурга.

Зазначені трактати є найбільш важливими джерелами науки про довге і здорове життя, яка називається Аюрведа. Центральним принципом у діагностиці і лікуванні з позицій Аюрведи є біологічна індивідуальність. Навчання розглядає дисбаланс, що виникає між гомеостатичним та імунним механізмами, як основну причину хвороби. Оглядаючи хворого, лікар, використовуючи систему Аюрведи, бере до уваги конкретну патологію і комбінацію унікальних психофізіологічних характеристик хворого. Відповідно до вчення Аюрведи в основі регуляції різних функцій розуму і тіла лежать три фізіологічних принципи – три доші (doshas): вати, пітта і капха. Кожна людина з народження наділена всіма трьома дошами, але їх точні пропорції в кожного індивідуума варіюються. Вони визначають психофізіологічний тип організму.

Знання психофізіологічного типу пацієнта допомагає лікарю в діагностиці наявних порушень і визначення ризику розвитку захворювань. Це знання допомагає діагностувати хвороби, навіть не пов'язані із серцево-судинною системою, при промацуванні пульсу на променевій артерії.

Потім лікар переходить до наступного стадії – огляду хворого. Головною метою огляду з погляду Аюрведи полягає у відновленні фізіологічного балансу. Відповідне відновлення балансу поширюється на чотири головні області – свідомість, тіло, поведінку і навколишнє середовище.

2. Підготовка медичний кадрів

у Древньому Єгипті та Месопотамії

Відкриття писемності веде свій початок з Месопотамії з початку III тисячоріччя до нашої ери. Незабаром мистецтво писемності було перейнято єгиптянами. Цілком розумно припустити, що основні успіхи в медичній науці були досягнуті, ймовірніше всього, лише після того, як стало можливим записувати наукові факти для їх вивчення наступними поколіннями. Тому практична медицина, напевно, веде своє походження з древніх країн Близького Східу, причому Єгипет і Месопотамія були основними розповсюджувачами писемності і медицини в цьому районі світу.

Найбільш древні медичні тексти, відомі в наш час, датуються кінцем III тисячоріччя до н.е., але вони можуть бути і копіями ще більш ранніх текстів, яке не збереглися до наших днів. Медична практика, яка застосовувалася в Єгипті і Месопотамії, досить сильно впливала і на сусідні країни в наступні два тисячоліття, але, зрештою, була витиснута системою лікувань Гіппократа, яка виникла в Греції. Хоча між Єгиптом і Месопотамією і відбувався помірний обмін медичними знаннями, ці два напрямки практичної медицини залишалися, в основному, незалежними один від одного.