Організація підготовки медичних кадрів у країнах Стародавнього Сходу
У Єгипті і Месопотамії лікарі походили з привілейованих класів. Будучи тісно пов'язаними, з переписувачами і жрецями і, отже, маючи освіту, вони могли читати медичні тексти. Однак майже весь період історії фараонів лікар у Єгипті залишався під контролем духівництва, тому медична допомога залишалася дуже консервативною: в основному використовувалися, гарні відомі офіційні засоби древніх авторитетів. У Месопотамії, навпаки, лікар знаходився під контролем короля, а не духівництва, і тому мав велику професійну свободу.
Диференціація спеціальностей намічається в месопотамській медицині ще в самі ранні періоди існування професійного лікування. «Медицина ножа» уособлювала хірургію, «трав'яна медицина» - головним чином внутрішні хвороби. Лікарі-представники вищого жрецького стану займали привілейоване положення.
Лікарі з вільновідпущеників і рабів не допускалися в лікарсько-жрецьку корпорацію: «Непосвячений так не прочитає» - такою заборонною формулою нерідко розпочиналися тексти глиняних медичних табличок.Медична частина кодексу Хаммурапи, яка регламентує правове положення лікаря, плату за лікування, покарання за лікарські помилки, відносилася головним чином до лікарів-хірургів з рабського стану. По жорстоких законах того часу кодекс обіцяв розправу невдахам-хірургам: виколювання очей, відрізання пальців, відсікання руки, якщо невилікуваним пацієнтом виявлявся пан.
Хоча лікарі нижчих станових рангів називалися іноді «панами ножа», але це лише характеризувало хірурга як майстра своєї справи. Тогочасні «пани ножа», займалися розкриттям глибоких наривів, зрощування кісток при переломах, видаленні поверхневих пухлин, правці суглобів, ампутації, трепанації черепа. Існувала нижча категорія хірургів (типу фельдшерів) - так звані азу, тобто, «той, хто займається малою хірургією». Згадуються також зубні лікарі, ветеринари, лікарі, як допомагають при пологах тощо.
Лікарів з обох цих країн часто посилали до дворів дружніх іноземних правителів для надання медичної допомоги їм чи їх наближеним.
Лікар був членом королівського двору і ніс відповідальність за здоров'я всіх інших представників цього двору, включаючи військовослужбовців і членів їхніх родин. Він повинен був супроводжувати правителя у військових походах і знаходитися в безпосередній близькості від полководця на полі бою. При цьому його особа вважалася занадто цінноб, щоб піддаватися небезпекам, знаходячись в авангарді армії. Хоча медичне обслуговування в ті часи могло вважатися цілком адекватним для високопоставлених військових, воно було недосяжним для більшості військових, які воювали.
Медицина хетів (II тисячоріччя до н.е.) не була самостійною. В основі її лежали теоретичні і практичні аспекти лікування, які існували в Месопотамії. Дивно, що навіть у період облоги Трої (близько 1200 р. До н.е.) ще не було офіційно визнаних військових лікарів. Лікарі, які знаходилися на полі бою, були малочисленні, але високо цінувалися за їх професійну майстерність.
Таке незадовільне положення справ мало місце у всіх країнах Близького Східу все II тисячоріччя до н.е., але на початку I тисячоріччя статус лікаря у воєнний час почав змінюватися в кращу сторону.
Поступовий ріст могутності Ассирії створив усередині цієї держави політичні умови, ідеальні для появи військового лікаря. Цар Ассирії був верховним командуючим армії і ніс відповідальність тільки перед головним ассірійським богом Асуром.
З часу царювання Тіглат-Пілезера III (745—727 р., до н.е.) у державі придворні лікарі стають високо поважними посадовими особами, причому багато хто з них відомий навіть нам по іменах. Вони мають прямий доступ до царя і не є більше цивільними лікарями. Їх зараховують у категорію військових лікарів ассірійської армії; вони відповідають за здоров'я управителя та його наближених, підтримують боєздатність військ і спостерігають за станом здоров'я своїх військовослужбовців і полоненників.
Пересування великого числа людей у межах границь імперії вимагали від медичної влади введення суворих адміністративних заходів для суспільної охорони здоров'я навіть у мирний час, але стосовно до ассірійської армії на полі бою ці заходи не завжди були успішними.
Після падіння Ассирії, перські царі повернулися до системи, яка існувала в колишні часи, при якій цивільні лікарі знаходилися при дворі. Це були грецькі лікарі, і вони брали участь у воєнних діях. Військові походи персів проти Греції, хоча і були в кінцевому підсумку невдалими, забезпечили умови для подальшого поширення грецької медицини в країнах Малої Азії.