Рідкісні захворювання тонкої кишки
2. Виставити діагноз глютеневої ентеропатії дозволяє призначен¬ня аглютенової дієти,яка приносить полегшення.
3. Найбільш достовірним методом діагностики глютенової ентеро¬патії є біопсія слизової оболонки дистальних відділів дванадця¬типалої чи товстої кишки і виявлення при цьому атрофії ворсин, розростання крипт і вираженої запальної інфільтрації власного ша¬ру слизової оболонки тонкої кишки. Допомагає в діагностиці від¬новлення ворсинок після двох-трьох місяців перебування на аглютеновій дієті. Біоптати краще забирати з дуоденоєюнального з’єд¬нання, біля зв'язки Трейца, тим більше,що цей відрізок кишки втя-гується в процес при таких дифузних захворюваннях тонкої кишки, як глютенова ентеропатія і хвороба Уіпля.
Для глютенової ентеропатії також характерні збільшення кі¬лькості бокаловидних клітин в слизовій оболонці кишки,зростання числа міжепітеліадьних лімфоцитів більше 40 на 100 епітеліоцитів кишкових ворсинок.
4. При копрологічному обстеженні типовим для глютенової ентеро¬патії є водянистий, напівоформлений, світлий (сіруватий чи рудо-коричневий) блискучий з прогірклим запахом стілець. Стеаторея виявляється у більшості хворих, а її вираженість залежить від ступеня і поширеності ураження тонкої кишки, для уточнення сту¬пеня стеатореї жир в фекаліях може бути визначений кількісно, хімічним методам ван де Камера, а також за даними дихального тесту з С-триолеїном. Одночас¬но має місце креаторея за рахунок м'язових волокон без перетя¬жок.
5. В діагностиці глютенової ентеропатії допомагають гематоло¬гічні тести,зокрема, мікро- і макроцитарна анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, прискорення ШОЕ. Характерним є низький рівень сироваткового заліза взв’яз- ку із зменшенням його всмоктування, порушення згортання крові (подовження протромбінового часу). В крові знижується вміст натрію, калію, хлоридів, кальцію, фос¬фору, цинку, визначається гіпопротеїнемія з гіпоальбумінемією і гіпергамаглобулінемією, низький рівень холестерину.
6. В якості діагностичного теста можна використати дослідження рівня сироваткових імуноглобулінів, особливо IgA, також виявлен¬ня антитіл до глютену, наносячи на середовища з пшеничного зерна нерозведену чи розведену буференим ізотонічним розчином хлориду натрію у співвідношенні 1:1 в сироватці хворого. За допомогою реак¬ції непрямої імунофлюорисценції в крові виявляють антитіла до глютену,а також антитіла до ретикуліну і епітеліоцитів тонкої кишки.
7. При бактеріологічному дослідженні фекалій при глютеновій ентеро-патії виявляється асоційований дизбактеріоз з переважним ростом протея,гемолізуючих форм кишкової палички,дріжджеподібних грибків.
8. Пероральні тести на толерантність до ксилози,глюкози і лактози. При цьому у випадках глютенової ентеропатії істотно знижена екскре¬ція Д-ксилози з сечею. Після перорального введення глюкози при глютеновій ентеропатії відмічається плоска глікемічна крива.9. Рентгенологічне дослідження шлунково-кишкового тракту при глютеновій ентеропатії виявляє розширення петель тонкої кишки,замі¬щення нормального ніжного рельєфу слизової оболонки грубим, фрагментацію чи пластівці сульфату барію в порожнині кишки.
За рахунок розведення барієвої суміші надмірним секретом кишки, відмічається зниження її контрастності,особливо в дистальних відділах.
Також можна виявити дифузну демінералізацію кісток з генера-лізованим зменшенням кісткової щільності.
У важких випадках глютенової ентеропатії наступає остеомаля¬ція,остеопороз,компресійні переломи хребців і псевдопереломи (борозди Мількмана).
1. Гліадинтолерантний тест. У хворих на глютенову ентеропатію на¬вантаження 350 г гліадіну на 1 кг маси тіла викликає значний (бі¬льше 40% ) приріст глютаміну крові,тоді як у здорових цей приріст не перевищує в середньому 22,6%.
2. Діагноз глютенової ентеропатії підтверджується виявленням гліадину в плазмі і сечі,а також наявністю антитіл до гліадину і глютену і епітеліоцитів тонкої кишки в плазмі,зниженням рівня гліадинамідази в кишковому соці і в біоптатах слизової оболонки тонкої кишки.
Диференційний діагноз. Диференціювати глютенову ентеропатію необхідно з: