Сучасні аспекти функціональної нейрохірургії

Функціональна нейрохірургія вивчає та здійснює хірургічний вплив на структури різних відділів ЦНС з метою усунення або зміни порушених функцій. Основним принципом операцій функціональної нейрохірургії є переривання потоку патологічної імпульсації, яка викликає ту чи іншу симптоматику. Такий механізм виникнення симптомів чи синдромів має місце при мимовільних рухах, гіперкінезах, різних видах дистонії (деформуюча м’язова дистонія, спастична кривошия, дитячий церебральний параліч), спастичності при різних захворюваннях, епілепсії, деяких видах психічних порушень.

Склад групи захворювань, за яких застосовувалися методи функціональної нейрохірургії, з кожним десятиліттям змінювався. В останні десятиріччя ці операції не проводяться при хронічній прогресуючій хореї, гепатоцеребральній дегенерації, тремтячих формах розсіяного енцефаломієліту. Водночас удосконалено методики резекції структур головного мозку при різних захворюваннях, впроваджено селективні резекції, відкриті мікрохірургічні маніпуляції, стереотаксичні та електростимулюючі втручання. До новітніх технологій, які використовуються у функціональній нейрохірургії, відносяться радіохірургічні втручання, нейротрансплантація, генна терапія.

Стереотаксичні операції є одним з основних та найбільш поширених методів функціональної нейрохірургії. Особливе значення при виконанні стереотаксичних втручань надається вибору мішені та визначенню її координат за допомогою поєднання нейровізуалізаційних комп’ютерно-програмних технологій. При цьому значну роль відіграють класичні діагностичні процедури: електроенцефалографія (аналогова, комп’ютерна, відеомоніторинг, встановлення глибинних електродів), ультразвукові методи дослідження, комп’ютерна та магнітно-резонансна томографії, церебральна ангіографія, а також новітні технології, такі як однофотонна емісійна комп’ютерна томографія, позитронно-емісійна томографія, магнітно-резонансна спектроскопія, функціональна МРТ, магнітна ЕЕГ.

Перші спроби використання стереотаксичної технології були зроблені Dittmar та Woroshіloff у 1870 році, а також Зерновим та Алтуховим у 1889 році. В обох випадках проводилися експериментальні дослідження на тваринах. У 1906 році Horsley та Clarke провели першу стереотаксичну операцію людині (втручання на зубчатому ядрі мозочку). Широке застосування стереотаксичних втручань у клінічній практиці запровадив Spiegel, завдяки якому цей метод лікування став стрімко розвиватися [13].

Перша стереотаксична операція в Україні виконана хворому з паркінсонізмом у Київському інституті нейрохірургії у 1961 році. Було здійснено введення 96 %-ного етилового спирту в вентро-латеральне ядро, результатом чого стало припинення у хворого тремтіння та нормалізація м’язового тонусу одразу після операції. Спочатку операції проводилися з використанням етилового спирту як деструктивного агента, однак у подальшому було виявлено ряд недоліків цього методу, зокрема розповсюдження спирту міжклітинними просторами в сусідні структури мозку, а також вгору штифт-каналом, що викликало ускладнення, особливо в рухових провідниках. Пізніше з метою деструкції було використано анодний електроліз. Цей метод надав можливість покращити результати стереотаксичних операцій при паркінсонізмі та інших рухових розладах. Проте утворені при цьому невеликі вогнища деструкції не завжди забезпечували руйнацію всього вентро-латерального ядра, про що свідчили рецидиви тремтіння та ригідності.

У 1962 році в літературі були опубліковані дані щодо впровадження при стереотаксичних операціях методу кріодеструкції. Кріотоми були розроблені в інституті фізичних проблем АН СРСР. У 1964 році один із таких кріотомів отримав Київській інститут нейрохірургії, і з цього часу у функціональній нейрохірургії України розпочинається період кріохірургії. У 1974 році було відкрите перше в Україні та СРСР відділення функціональної нейрохірургії в Київському інституті нейрохірургії. Керівником відділення став професор О. О. Лапоногов, який і зараз його очолює.

Одним із методів впливу на мозок є трансплантація ембріональної нервової тканини. Трансплантація нервової тканини зарекомендувала себе перспективним напрямом реконструктивного малоінвазивного лікування нейродегенеративних, травматичних та судинних уражень нервової системи. На основі багатьох експериментальних досліджень виявлено декілька основних механізмів, за рахунок яких імплантована тканина може впливати на пошкоджений мозок реципієнта. Такими механізмами вважаються: безпосередня дія на пошкоджений мозок за рахунок виділення нейротрофічних факторів, які стимулюють ріст нервових елементів; постійне дифузне виділення нейромедіаторів або нейротрансмітерів у нейропіль реципієнта; реіннервація мозку реципієнта зі стабільним виділенням медіаторів на фізіологічному рівні; реципрокна іннервація та інтеграція трансплантата з мозком реципієнта. Також трансплантована тканина може використовуватись як матрикс для проростання відростків нейронів, що з’єднують розрізнені ділянки пошкодженого мозку [10].Імплантована тканина може діяти за кількома вищезазначеними механізмами одночасно або за допомогою різних механізмів у різні строки після трансплантації в залежності від рівня морфофункціональної інтеграції з мозком реципієнта. Суттєву роль у виборі того чи іншого механізму взаємодії відіграють характер та місце ураження мозку реципієнта, а також структурно-фізіологічні властивості тканини, яка використовується як трансплантат, та місце її імплантації.