Сучасна діагностика і лікування мікозів верхніх дихальних шляхів та вуха

Особливості призначення антимікотичних препаратів при мікозах вдш та вуха

Таким чином, поряд зі збільшенням поширеності мікозів ВДШ та вуха спостерігається тенденція до зміни спектра мікобіоти слизових оболонок при хронічних запальних захворюваннях ЛОР-органів. Водночас залишаються недостатньо вивченими критерії визначення наявності грибкової природи захворювання у пацієнта або лише носійства грибкової флори, діагностики інвазивного та неінвазивного характеру мікотичної ЛОР-патології, а відповідно — немає чітких показань для призначення місцевої або системної протигрибкової терапії.

Слід зазначити, що для застосування системних антимікотиків характерними є побічні ефекти, значна частина яких є серйозними і може призводити до значного порушення функції нирок, печінки та інших органів. Незважаючи на це, ми маємо приклади, коли антимікотики призначаються на тривалий термін при висіванні сапрофітних грибків у мазку з глотки або пліснявих грибів у мазку з зовнішнього слухового проходу без проведення курсу місцевого лікування. Серед таких пацієнтів зустрічаються і діти молодшого віку, яким призначають кетоконазол, ітраконазол та інші антимікотики.

Для лікування запальних захворювань ВДШ широко використовуються системні та топічні глюкокортикостероїдні препарати, наслідком чого є імуносупресія, що сприяє розвитку та прогресуванню мікотичної патології.

Суперечливими залишаються рекомендації різних авторів щодо термінів проведення протигрибкової терапії та критеріїв видужання пацієнтів. Найчастіше рекомендується призначення системних протигрибкових препаратів протягом від 14 днів до одного-двох місяців [2, 7]. Водночас існують дані щодо ефективного результату лікування грибкового синуситу призначенням ітраконазолу по 100 мг на день протягом року [5].Таким чином, зважаючи на вищезазначене, можна сформулювати основні принципи лікування хворих з мікотичними захворюваннями верхніх дихальних шляхів та вуха:

1. При виборі лікування необхідно обов’язково враховувати фактори, що сприяють розвитку мікозу у конкретного хворого.

2. Необхідно зважено підходити до призначення системної антимікотичної терапії, за можливості слід розпочинати лікування з місцевого використання антимікотиків і засобів загального зміцнення організму пацієнта та підвищення його імунітету.

3. Терапію слід проводити з урахуванням загального стану пацієнта, його віку, клінічної картини мікозу та виду (роду) гриба-збудника, результатів антимікотикограми.

4. Антимікотична терапія повинна тривати ще тиждень з моменту зникнення скарг та клінічних проявів мікозу.

5. Зважаючи на схильність мікотичних процесів до рецидивування, слід виконувати повторні мікологічні дослідження та за необхідності проводити повторні курси лікування.

Література

[1] Бессараб Т. П., Мокина Т. А. Кандидоз ЛОР-органов при ВИЧ-инфекции и СПИДе// Успехи медицинской микологии/ Материалы І Всероссийского конгресса по медицинской микологии. – Москва, 2003. – С. 213–215.

[2] Кунельская В. Я. Микозы в отоларингологии// Consilium medicum. – 2001. – Т. 3, № 8.

[3] Сергеев А. Ю., Сергеев Ю. В. Грибковые инфекции. Руководство для врачей. – М.: Издательство Бином, 2003. – 439 с.

[4] Чеснокова М. Г., Соловьева Т. Д., Карпова О. И. Анализ высеваемости грибов рода Candida из различного клинического материала// Современная микология в России/ Материалы І съезда микологов России. – Москва, 2002. – С. 353.

[5] Andes D. et al. Report of successful prolonged antifungal therapy for refractory allergic fungal sinusitis// Clinical Infectious Diseases. – 2000. – Vol. 31. – P. 202–204.

[6] Corey J. P., Delsupehe K. G., Ferguson B. J. Allergic fungal sinusitis: allergic, infectious, or both?// Otolaryngology – Head and Neck Surgery. – 1995. – Vol. 113. – P. 110–119.