Туберкульоз очей, шкіри, надниркових залоз,.перикарда. Туберкульозний мезаденіт

Пероральна контрацепція. Рифампіцин взаємодіє з пероральними контрацептивними препаратами, що зумовлює ри¬зик зниження захисної дії про¬ти вагітності. Жінка, яка прий¬має пероральні контрацептиви, може мати два варіанти вибору під час лікування, прийма¬ючи рифампіцин, дотримуючись призначень лікаря, можна збільшити дозу естрогену (50 мг), який входить до перорального контрацептивного препарату, або використовува¬ти інший вид контрацепції.

Розлади функції печінки. Такі препарати як ізоніазид, рифампіцин і піразинамід, асоціюються з гепатитом з трьох препаратів рифампіцин є найменш загрозливим щодо спри чинення гепатоцелюлярного ушкодження, хоча він асоціюється з холестатичною жовтяницею з трьох препаратів піразинамід є найбільш гепатотоксичним.Гепатотоксичні реакції на і протитуберкульозні препарати можуть бути більш поширеними серед хворих із клінічними і проявами хронічних захворювань печінки — вірусного гепатиту, гострого гепатиту, у разі зловживання алкоголем.

Встановлене хронічне захворювання печінки. Пацієн¬там із захворюванням печінки не слід приймати піразинамід, ізоніазид, рифампіцин, стрептоміцин та етамбутол можна приймати у разі повного лікування протягом 8 місяців.

Гострий гепатит. Якщо пацієнт хворий на туберкульоз і супутній гострий гепатит, який не пов'язаний із лікуванням туберкульозу, в деяких випадках лікування можна відкласти, поки не буде розв'язано проблему з гострим гепатитом. В інших випадках, коли необхідно лікувати туберкульоз під час гострого гепатиту, комбінація SE на 3 місяці буде найоптимальнішим варіантом.

Ниркова недостатність. Ізо¬ніазид, рифампіцин та піразинамід майже повністю виводяться з жовчю або метаболізуються в нетоксичні компоненти. Тому ці препарати можна приймати пацієнтам із нирковою недостатністю в нормальних дозах. Пацієнти з більш ускладненою формою ниркової недостатності мають приймати і піридоксин з ізоніазидом, щоб запобігти нервовим ускладне¬нням. Стрептоміцин та етамбу¬тол виводяться нирками. Якщо медичні заклади спроможні пе¬ревірити функцію нирок, тоді стрептоміцин та етамбутол мо¬жна приймати в знижених до¬зах. Протіонамід і етіонамід час¬тково виводяться із сечею, од¬нак, якщо різниця між терапе¬втичною дозою та токсичною є дуже незначною, пацієнтам з нирковою недостатністю не слід приймати ці препарати.

ВІЛ-інфекція. Загалом ліку¬вання від туберкульозу є одна¬ковим як для ВІЛ-інфікованих, так і для не інфікованих ВІЛ хворих на туберкульоз, за ви¬нятком того, що тіоацетазон протипоказаний ВіЛ-інфікованим. Стрептоміцин є корисним препаратом, якщо є впевне-ність у використанні стериль¬них голок та шприців. Сме¬ртельні випадки під час лікува-ння, частково від туберкульозу, частково від інших хвороб, пов'язаних з ВІЛ, найбільш ро¬зповсюджені серед ВІЛ-інфіко¬ваних пацієнтів у задавненій стадії імунодефіциту.

Туберкульоз очей. У разі лі¬кування туберкульозу очей протипоказано використання етамбутолу через його токси¬чний вплив на сітківку і зоро¬вий нерв.

Туберкульоз сечостатевих органів. У разі лікування тубе¬ркульозу сечостатевих органів у хворих зі звуженням сечових каналів протипоказано застосу¬вання аміноглікозидів (стрептоміцину, канаміцину та ін.).

Контроль за реакціями шкіри. Якщо є реакція шкіри, пацієнту потрібно негайно звернутися до фтизіатра, який проводить лікування. Якщо у паці¬єнта спостерігається свербіж шкіри, рекомендують симпто¬матичне лікування з викори¬станням антигістамінних та десенсибілізувальних засобів. Пацієнта потрібно заспокоїти, порадити уникати інших подра¬знень шкіри і намагатися про¬довжувати лікування під безпо¬середнім наглядом. Однак, як¬що висипання на шкірі прогре¬сують, усі протитуберкульозні і препарати потрібно відмінити, Після того як реакції на шкірі і зникнуть, протитуберкульозні препарати можна знову призначати.

Складнощі у відновленні призначення хіміопрепаратів виникають у тому разі, якщо то¬чно невідомо, який препарат спричинює реакцію на шкірі. У таких випадках рекомендуєть¬ся призначати протитуберку¬льозні препарати, починаючи з препарату, який з найменшою ймовірністю може спричинити її (наприклад, ізоніазид). До¬цільність введення препарату на початку в низькій дозі поля¬гає в тому, що у разі виникне¬ння реакції це буде менш про-блематичним порівняно з ре¬акцією на всю дозу. Дозу по¬ступово збільшують протягом З днів. Процедуру повторюють з додаванням кожного разу одного препарату. Реакція після І додавання певного препарату означатиме, що саме цей прапарат спричинює сторонню дію.

Контроль за гепатитом, і спричиненим препаратами.