Генезис меркантилізму

За своїми поглядами Монкретьєн є гарячим захисником третього стану, при цьому найбільш важливою його частиною вважає торговців. «Купці,— наго-лошує він,— надзвичайно корисні державі». І хоча вимагає заохочення всілякого роду ремесел, проте розвиток промисловості для нього є самоціллю. Мету всіх ремесел він вбачає в торгівлі. «Філософи кажуть, що мета є причина всіх при-чин; і торгівля є певним чином головна ціль різних ремесел», — вказує Монкре-тьєн. Для могутності держави потрібне золото, а самим надійним способом його придбання є зовнішня торгівля.

Монкретьєн свідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших кра-їн, засуджує політику Франції за те, що вона надає більшу свободу і незалеж-ність торговцям інших країн. При цьому він досить своєрідно використовує мер-кантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внут-рішньої торгівлі виграють і програють окремі

учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовах зовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.

Цікаво відзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і бла-гополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє «природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн у зв'я-зку у цим пише: «Не наявність золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їх більше, у того більший достаток».

Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. «Розкіш,— говорить він, — для дер-жави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспанії відпливає на-ше золото».

Монкретьєн виділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу привертало становище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього.

Меркантилізм в Італії

Для практичного меркантилізму в Італії не було політичних і еконо-

мічних умов. Після великих географічних відкриттів за умов збереження полі-тичної роздробленості став неминучим її економічний занепад. У силу зовніш-ньоторговельних умов, що змінилися, нагромаджені торгівлею у XVI ст. капітали посилено перетворювалися у позичкові, розвивалася діяльність банків. Саме цей факт обумовив інтереси перших італійських меркантилістів, які особливу увагу приділяли питанням грошового обігу і кредиту.Гаспар Скаруффі (1519—1584), будучи професійним банкіром, написав у 1582 році «Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріб-лом», де розвивав ідеї, близькі до монетаризму. Скаруффі запропонував гран-діозний на той час проект скликання загальноєвропейської конференції під кері-вництвом папи або імператора з метою налагодити грошовий обіг у міжнарод-ному масштабі. У різних країнах, а іноді й у різних регіонах в межах країни, існу-вали різні грошові системи, що звичайно ускладнювало розрахунки і перекази грошей з одного місця в друге. Скаруффі запропонував встановити єдину зага-льноєвропейську грошову систему, визнати золото та срібло валютними мета-лами, прирівняти одну вагову частину золота до 12 вагових частин срібла. На відміну від інших монета-ристів рекомендував ліквідувати національні бар'єри, що обмежують обіг; золото і срібло трактував як звичайні товари.

Цей проект підтримує і розробляє флорентійський банкір-економіст Бер-нардо Даванцаті (1529—1606), який опублікував у 1582 році книгу «Читання про монету». Даванцаті був прихильником біметалізму, засуджував хаос у гро-шовому обігу, пропонував повернутися до вільної чеканки монет та обігу злитків.

Із італійських теоретиків більш зрілого меркантилізму можна назвати Ан-тоніо Серра (XVI—XVII ст.), відомого як автора «Стислого трактату про причи-ни, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають ко-палень». Серра відкидає концепцію монетаризму і дотримується теорії «торго-вого балансу». Засуджує заборону вивозу грошей і регламенти їх обігу, втру-чання держави в економічне життя. Як приклад наводив Венецію, яка має до-статньо грошей завдяки тому, що розвиває свою промисловість, веде широку торгівлю. Наявність грошей у державі, що не має копалень, за Серрою, стави-лася у залежність від розвитку ремесла, працелюбства та винахідливості насе-лення, розмаху торгівлі, політики уряду.