Генезис меркантилізму

Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатст-вом є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює ли-ше передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочу-вати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжу-ють гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-п'яте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантиліс-тів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня тор-гівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі пови-нен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продава-ти. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існу-вала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.

Два етапи розвитку теорії меркантилізму

Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обгрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс на-звав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, котрий Маркс характе-ризував як власне меркантилізм або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Най-більш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошо-вого балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога бі-льше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси виті-кала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політи-ка того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосеред-нього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кор-доном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отри-мані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виро-бництва.

Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркан-тилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення гро-шей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без-плідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської ре-гламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економі-ки кожного міста.

Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних оборотів. Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої тор-гівлі ставала очевидною недоцільність політики, яка визначала за мету утриму-вання грошей в обігу.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється меркантильною або мануфактурною, що досягла свого розквіту у XVII ст. Осно-вними представниками її були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Серра та Дженовезі в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ва-ги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили завданням скасування заборони вивозу грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, перш за все промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених до країни. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що ви-робляла товари на експорт, розширювалося судноплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, яка розглядалася як кращий засіб для за-безпечення більш інтенсивного розвитку експорту. Держава проводить систему митних заходів: іноземні товари, що конкурують з вітчизняними, а також вивіз сировини, яка може бути перероблена в середині країни, оподатковуються ви-соким митом. А на деякі вітчизняні товари, навпаки, встановлюються заохочу-вальні премії за експорт.

Але у головному і ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максималь-ного нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різному трактуван-ні активного балансу.