Генезис меркантилізму

Чітко формулює Мен теорію торгового балансу. «Звичайний засіб для збільшення нашого багатства і наших скарбів,— говорить Мен,— є іноземна то-ргівля, у якій ми завжди повинні дотримуватися того правила, щоб щорічно про-давати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх това-рів».

Мен — противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності гро-шей викликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, ба-гатства і дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцін-ні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети — залучити до країни через зовнішню тор-гівлю більше дорогоцінних металів.

Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Ста-ффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.

Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збі-льшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулю-вання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів висо-ким митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію зростати-муть, а це, у свою чергу, викличе розширення збуту товарів вітчизняного вироб-ництва.

Коли меркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив ви-датний економіст Джеймс Стюарт (1712—1781). Він поставив за мету відсто-яти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теорія трудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципи політичної еко-номії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але й робить серйоз-ний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзій меркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремими капіталістами това-рів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що зале-жить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибуток викликає зростання суспільного багатства.

Слід також відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнавав необхідність певної кількості грошей для обігу.

Французький меркантилізм

У Франції меркантилізм також відіграв важливу роль в економічній політи-ці абсолютизму, особливо у XVII ст., хоча буржуазія тут була слабшою, ніж у Ан-глії, а абсолютизм був дворянською диктатурою.Політику меркантилізму взяв на озброєння вже Генріх IV, всіляко стиму-люючи торгівлю. Він уклав у 1606—1607 рр. ряд угод з іноземними державами, відмовився від прав корони на стягнене майно іноземних купців, сприяв колоні-зації Канади, заборонив ввезення текстильних товарів і вивіз цінної сировини — шовку, вовни. У країні за допомогою привілеїв та субсидій насаджувалося ма-нуфактурне виробництво.

Але ще більшого розмаху політика меркантилізму зазнала при Людовіку XIV, завдяки старанням міністра Кольбера у 1661—1683 рр. Останній вважав, що могутність держави визначається кількістю грошей у її розпорядженні, а їх може дати тільки торгівля.

Найбільш відомим представником теоретичної школи меркантилізму у Франції є Антуан Монкретьєн де Ваттевіль (1575—1621). У 1615 р. він опублікував працю «Закони суспільного господарства» («Трактат політичній економії»), яку присвятив королю і матері-королеві. Саме у цьому творі вперше вжито термін «політична економія», що дав назву цілій науці.

Економічні погляди Монкретьєна знаходяться на межі раннього та пізньо-го меркантилізму, що цілком відповідало економічному і політичному стану Франції того періоду. Релігійні війни проти альбігонців спустошили південно-французькі міста, а гугенотська міжусобиця розладнала всю французьку еконо-міку. На той час Англія вже почала значно випереджати Францію в економічно-му розвитку.

Монкретьєн ставить за мету виявити заходи, використання яких дозволи-ло б піднести народне господарство Франції. Для цього він вважає за доцільне використати досвід Англії. Досить детально зупиняється Монкретьєн на питан-нях розвитку мануфактур, займається питаннями торгівлі, мореплавства, реко-мендує ряд заходів для піднесення промисловості, великого значення надає професійному навчанню.