Організація як функція управління

8. Процедури та правилабагато, часто формалізовані, письмовімало, часто неформальні

9. Кількість ієрархічних рівнівбагатомало

10. Джерело владипозиція в організаційній ієрархіїрівень знань індивідуума

11. Відповідальністьвизначена посадоюприймається самим індивідуумом

12. Міжособові взаємовідношенняформальнінеформальні

13. Мотиваційні факторинижчі рівні споживачіввищі рівні споживачів

14. Стиль керівництваавтократичнийдемократичний

15. Зміст комунікаційних процесівбезособова передача рішень та інструкційпоради та неформальне спілкування

16. Процеси контролювикористання правил і регуляторівміжособові контакти, переконання та підтримкаМеханістична структура - дуже схожа на бюрократичну модель М. Вебера. Функціонуючи в умовах стабільного середовища, організації структурують свою діяльність передбачуваними шляхами - через правила, спеціалізацію робіт та централізацію влади.

Органічна структура більш придатна для нестабільного середовища. Постійні зміни у середовищі вимагають і більш високого рівня її рухливості (гнучкості).

Концепцію Барнса і Сталкера розвинули професори Гарвардського університету Лоуренс і Лорш. Вони погоджувалися з тим, що фактори середовища впливають на структуру, але вважали, що такий вплив не може бути однаковим на різні структурні одиниці однієї і тієї самої організації. Вони висунули гіпотезу, а потім і довели, що кожний структурний підрозділ організації має своє власне унікальне середовище, відповідно до якого і повинна здійснюватися його організаційна побудова. Їх дослідження дозволяють зробити такі висновки:

Середовище організації не є однозначно стабільним або нестабільним. Організація, як правило, має справу з багатьма середовищами (у кожного структурного підрозділу є своє середовище) з різним ступенем невизначеності. Внаслідок цього структурні підрозділи повинні враховувати вимоги свого власного середовища.

Успішна організація вирішує проблему побудови раціональної організаційної структури шляхом пристосування структури своїх окремих підрозділів до вимог їх власного унікального середовища (див. рис.4.6.).

Рис.4.6. Графічна інтерпретація концепції Лоуренса-Лорша

Стратегія. Вплив стратегії на організаційну структуру досліджувався багатьма вченими і перш за все Альфредом Чандлер та Генрі Мінцбергом. Вивчаючи діяльність великих корпорацій А.Чандлер дійшов висновку, що вибраний компанією напрямок стратегії впливає на структуру, але такий вплив, як правило, не можна назвати прямим. Стратегія визначає такі параметри як місію організації, її цілі і спосіб їх досягнення, засоби пристосування до зовнішнього середовища, і вже через них впливає на структуру.

Більш докладно такі взаємозв'язки вивчав Г.Мінцберг. Він погоджувався з Чандлером, але дійшов висновку, що темпи зростання організації та розподіл повноважень, як фактори, що визначаються стратегією, також впливають на організаційну структуру.

Мінцберг класифікував організації за трьома основними критеріями:

Основний механізм координації або основний підхід, який використовується для координації різних видів організаційної діяльності.

Ключова частина організації (та її частина, яка відіграє головну роль в досягненні успіху або невдачі організації).