Показники і методи вимірювання продуктивності праці
Для вимірювання обсягу виробництва застосовується низка показників.Перевага показника вартості валової продукції полягає в тому, що обчислення продукції різних підприємств і в різні роки в єдиних оптових цінах підприємств за станом на будь-який час дозволяло нівелювати зміни цін у різні періоди і досягати за цим критерієм порівнянності показників. Однак вартість валової продукції відображає затрати не тільки живої, а й минулої праці, уречевленої в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять за кооперацією. Більш дорога сировина, що надходила на обробку, збільшувала вартість валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників підприємства. До таких самих наслідків приводили зміни у кооперації, коли підприємство А припиняло випуск якого-небудь вузла майбутнього виробу внаслідок того, що цей вузол став надходити до нього за кооперативними поставками з підприємства Б. Вартість вузла продовжувала входити до вартості виробу, що випускався підприємством А, але затрат праці на виготовлення цього вузла воно вже не несло, штучно завищуючи за рахунок цього продуктивність праці. У вартість валової продукції входить також вартість незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду. Таким чином, за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва підприємства можуть підвищувати вартість валової продукції, а разом з нею і показник продуктивності праці.
Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, що властиві показнику валової продукції.
У деяких галузях для характеристики обсягів виробництва може використовуватися показник нормативної вартості обробки (НВО), до якого входить нормативна вартість затрат живої праці: заробітна плата основних виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування, цехові та загальнозаводські витрати, розраховані за нормативами.
Достоїнством показника НВО є те, що він здебільше вільний від затрат минулої праці — вартості сировини, матеріалів, покупних виробів (за винятком тієї їх частки, яка входить до загально-цехових і загальнозаводських витрат). До недоліків НВО відноситься те, що вона враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення, не характеризуючи новоствореної вартості. Доцільність використання цього показника викликає сумніви через нечіткість його економічного змісту.
Найповніше уявлення про внесок підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції — новоствореної вартості, тому що на його величину не впливають затрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості амортизаційних відрахувань. Чиста продукція, являючи собою заробітну плату з нарахуваннями, прибуток, точно характеризує новостворену вартість, якщо продукція реалізується за ринковими цінами. Встановлення вартості чистої продукції стає проблематичним, коли монопольні ціни спотворюють реальний внесок підприємства у створення нової вартості.
Показник умовно-чистої продукції, крім зарплати з нарахуваннями і прибутку, включає в себе також частку минулої праці у вигляді суми амортизації основних засобів. Застосовується він у галузях з високим рівнем технічного оснащення. При значній різно-рентабельності виробів і великих розходженнях частки прибутку в оптовій ціні підприємств використання цього вимірника не дає надійних результатів порівнянності реального внеску підприємства у випуск продукції та його відображення у вигляді відповідної величини прибутку.
Працезатрати (Тж) можуть визначатися методом вимірювання людино-годин, людино-днів або середньоспискової чисельності персоналу.
Найточніше працезатрати визначаються кількістю відпрацьованих людино-годин. Але їх підрахунок дуже трудомісткий.
Менш точний результат працезатрат порівняно з людино-годинами дає вимірювання людино-днів, позаяк вони не враховують внутрішньозмінних простоїв.
Показники годинного і денного виробітку застосовують при внутрішньовиробничому аналізі господарської діяльності підприємства.
При підрахунках річної продуктивності праці використовують середньоспискову чисельність персоналу, вона не враховує цілоденних простоїв, але забезпечує порівнянність показників різних підприємств, галузей і в країні загалом.
Отже, для визначення виробітку вибирають відповідні показники обсягу виробленої продукції (У) та працезатрат (Тж) і здійснюють розрахунки згідно з формулою (9).