Показники і методи вимірювання продуктивності праці
Продуктивність праці, як було вказано вище, являє собою співвідношення між кількістю продукції, виробленої певною організаційною структурою, і кількістю затрат, використаних у тій самій організаційній системі для випуску цієї продукції. Щоб виміряти продуктивність, треба взяти кількісний вираз продукції та затрат і зіставити їх. Розрізняється продуктивність індивідуальної і суспільної праці.
Показниками продуктивності індивідуальної (живої) праці служать виробіток і трудомісткість. Вони пов'язані між собою обернено пропорційною залежністю:
де В — виробіток; ТЕ — трудомісткість виробництва одиниці продукції; V — обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Тж — затрати живої праці на випуск продукції (виконання робіт, послуг) у годинах.
Методи визначення виробітку залежать від способів вимірювання продукції, що виробляється.
Існують три основні методи визначення обсягу продукції і відповідно середнього виробітку — натуральний, трудовий і вартісний.
Продуктивність суспільної праці вимірюється тільки у вартісному виразі на підставі національного доходу. Для визначення рівня продуктивності суспільної праці (Пс) різниця між валовим суспільним продуктом (Ув) і матеріальними затратами (М) ділиться на чисельність зайнятих (Ч3) у суспільному виробництві:
Для визначення середньорічного темпу приросту продуктивності праці (/пс) ПРИ наявності цього показника за певну кількість років (п) використовується формула
де /Пз — індекс загального темпу зростання продуктивності праці за η років. Для того щоб не розраховувати корені η-го ступеня, є спеціальні довідкові таблиці.
Натуральний метод — обсяг виробництва продукції виражається у фізичних одиницях — штуках, кілограмах, метрах і т. ін. Такий спосіб вимірювання обсягу продукції, що випускається, є найбільш точним, але він має досить обмежену сферу застосування, оскільки мало яке підприємство випускає однорідну продукцію. У багатьох організаціях затрати дуже різноманітні навіть у межах одного виду ресурсів. Наприклад, кондитерська фабрика випускає шоколадні цукерки, карамель, печиво, тобто таку продукцію, яку підсумовувати за вагою не можна. Тонна нафти, добута з однієї свердловини, не дорівнює за своїми якостями тонні нафти, добутої з іншої свердловини. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства, яке випускає великий асортимент продукції, виразити через натуральний показник неможливо.
Виробіток у натуральному виразі (Вн) визначається діленням обсягу продукції (У) в натуральних одиницях обчислення на число робітників (чр) або на кількість витраченого робочого часу (Тж) за формулою
Тому використовується ще умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. Наприклад, різні сорти мила перераховуються в єдиний сорт мила з 40 % вмістом жиру, а різні сорти палива — в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг. Застосування цього методу також можливе лише в деяких галузях народного господарства.
Трудовий метод заснований на використанні норм трудових затрат (нормо-годин) для характеристики обсягу виробництва. Він придатний для оцінювання продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, в цехах, але потребує чіткої обґрунтованості використовуваних норм. Застосування цього методу не має широкого розповсюдження, тому що при різнонапруженості норм він дає суттєві викривлення.
Виробіток за трудовим методом (Вщ) визначається діленням суми добутків обсягів окремих видів продукції в натуральному виразі (У,) і відповідних величин затрат праці на одиницю продукції (ТЕ ) на число робітників (працюючих) за формулою
Вартісний метод є найбільш універсальним, оскільки дає змогу проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, країні.