Основи соціального менеджменту

Головним же у цьому має бути, вміння соціального працівника викликати в людині інтерес до повноцінного життя, підтримати в ній власні сили, і бажання творити своє життя самостійно. В цьому і проявляється найвища гуманістична цінність соціально-педагогічної роботи зокрема і соціальної політики в цілому.

1. НАУКОВЦІ ПРО СОЦІАЛЬНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

На протязі 60-80-х рр. у колишньому СРСР соціальний менеджмент, під яким розумілося управління суспільством, займало одне з центральних місць у вузівському гуманітарному утворенні, вважалося одним із ключових напрямків суспільних наук.

На початку 90-х рр. у зв'язку з переглядом ідей про соціальний менеджмент багато ВНЗ в терміновому порядку стали використовувати програми з менеджменту, як запозичення з університетів Заходу.

У 90-і роки в Україні, як і доречі у Росії, спеціальність "Менеджмент" міцно затвердилася у навчальних програмах не тільки гуманітарних, але і багатьох технічних ВНЗ. Більш того, багато науковців і викладачі стали ототожнювати соціальний менеджмент з менеджментом. Однак чи правомірно таке ототожнення? Чи здатний менеджмент замінити соціальний менеджмент?Щоб відповісти на запитання, необхідно зрозуміти, чим відрізняється соціальний менеджмент від менеджменту. Для цього звернемося спочатку до джерел науки про соціальний менеджмент і менеджмент.

Зачатки науки про соціальний менеджмент виявляються в працях античних філософів (Аристотеля, Демокрита, Лукреция, Кара, Платона, Сократа), а також у працях мислителів Древнього Китаю (Лао-цзи, VI-V вв. до н.е.) - у навчанні про управління державою й Індії (Артхашастра, 3 в. до н.е.) - древньоіндийської "науці політики". Так, давньогрецький філософ Платон (V-IV вв. до н.е.) у "Державі" відзначав, що управління (правління) - це не просте мистецтво, але діяльність, що багато в чому може і повинна бути упорядкована. Він давав ради для управління людськими спільнотами. Слідом за Платоном його учень Аристотель вважав, що за допомогою розумного управління держава може забезпечити соціальний добробут людей. Як основні функції управління він розглядав законодавчу, виконавчу і судову.

Подальший розвиток цих ідей, можна простежити по працях Хоми Аквінського (1225-1274). Нікколо Макіавеллі (1400-1527), Томаса Мору (1478-1535), Томазо Кампанелли (1568-1639), Томаса Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), Жана Жака Руссо (1712-1778), Еммануіла Канта (1724-1804), Шарль-Луі де Монтеск'є (1689-1755).

Сама ж наука про соціальний менеджмент склалася, очевидно, лише на початку XIX в., коли А. Ампер, що займався класифікацією наук, дав їй назву "кібернетики" (від грецького слова "кібернет", що означає керманича, губернатора, правителя, що керує спільнотою людей).

У 1843 р. польською мовою вийшла книга професора філософії В. Трентовского "Відношення філософії до кібернетики як мистецтву управління суспільством", що розглядав суспільство і будь-яку його частину як суперечливу єдність і з цих позицій вивчав задачі керуючого. Кібернет (керуючий) повинний уміти примиряти різні погляди і прагнення, використовувати їх на загальне благо, створювати і направляти діяльність різних інститутів так, щоб із суперечливих прагнень народжувався єдиний поступальний рух. Він призивав керуючих до серйозного вивчення свого об'єкта і вважав, що управління без серйозної теорії подібно лікуванню без глибокого розуміння медичної науки.

Під вивченням об'єкта управління він розумів, насамперед, вивчення цілей і устремлінь людей. В. Трентовский стверджував, що, з одного боку, кібернет повинний уміти спостерігати, аналізувати, вичікувати, лавірувати, уникати прямого втручання, тобто витягати користь із природного ходу речей; з іншого боку - він повинний бути активний: будь-яке його рішення повинне носити вольовий характер і неухильно виконуватися.

До кінця XIX в. інтерес до кібернетики як науці про управління суспільством став помітно слабшати через зростання ролі економічної науки, що проголосила торжество вільної (від державного втручання) ринкової економіки. У центрі уваги виявилася фірма як основний учасник ринку. Для її успіху у твердій конкурентній боротьбі знадобилася наука. З'явився менеджмент як наука управління фірмою.

Засновники менеджменту зовсім інакше поставилися до управління, чим кібернетики початку XIX в. зокрема, Анрі Файоль [4], що вперше запропонував класифікацію функцій управління, називає 6 функцій: передбачення, планування, организація, розспорядницво, узгодження і контроль. Помітимо, що це істотно відрізняється від законодавчої, виконавчої і судової функцій.