Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається “загнуздати” ін¬тер¬не¬тівську систему й надати їй “людського вигляду”. Так, у Китаї обмежено діяльність інтернет-провайдерів. Вони тепер зобов’язані записувати й надавати інформацію правоохоронним органам про зміст сайтів і дані про користувачів (цит. за журналом “Мой ком¬пьютер”, № 41, 2000, стор. 6). Безперечно, у пошуках “людського вигляду” для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

На розуміння терміна “глобалізація” мала великий вплив кон¬цеп¬ція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним кон¬цеп¬том якої було уявлення про світ як “глобальне село”. Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст “гло¬баль¬ного села”. “За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособ¬люють виробництво, дистрибуцію та споживання продуктів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.— В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдональдс, пепсі, піцу) або неїстівне (про¬грами телебачення, фільми, одяг, англосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву “макдо¬наль¬ди¬зація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове по¬няття — “глобальна культура”. Воно виникає як критичний концепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і процесів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років”.

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових сус¬пільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’¬яза¬ний як з макдональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну систему, так і з масифікацією, тобто втя¬гу¬ванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу лю¬дей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності краї¬ни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпорядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проаме¬ри¬канську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почу¬вають себе за¬леж¬ними від правил гри у цьому глобальному світі.Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова куль¬тура) тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, кор¬по¬рацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-технологічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості. Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною системою. Вихід один: якомога швидше сягати ви¬со¬кого рівня розвитку інформаційних технологій і комунікацій¬них систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси бла¬го¬получних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не воло¬діють передовими інформаційними техноло¬гіями.

Відсутність передових інформаційних технологій у країні стано¬вить загрозу інформаційному простору країни. На думку О. В. Чек¬мишева, “інформаційна загроза” може становити небезпеку для двох типів держав: для держав з тоталітарним устроєм і для країн, що перебувають на перехідному етапі. “Для будь-якої демокра¬тич¬ної держави можливість вільного поширення інформації є одним із фундаментальних прав. У такому суспільстві інформація… не може становити загрози, оскільки інформаційний простір демократичних держав має уже усталену систему інформаційного захисту, коли всі дотримуються законів держави, в чому й полягає суспільний демократизм” [Чекмишев, 37]. Тоталітарні ж держави всіляко унеможливлюють надходження повідомлень, як живуть люди за кордоном, як розв’язують проблеми і т. д. І будь-яка інформація ззовні для цих країн є загрозою для тоталітарної інформаційної системи.

Для країн, що розвиваються, характерним є інформаційний вплив іноземних мас-медіа.

Технологічний прогрес в інформаційній сфері безпосередньо по¬в’¬язаний з використанням технічних засобів для виробництва ін¬фор¬мації, хоч і не є визначальним, про що свідчить досвід Украї¬ни: майже кожен має телевізор, радіоточку, в Україні велика кіль¬кість видань, але не можна сказати, що Україна є багатою і що вона веде свою політику у глобальному світі. “Найприкріше те, що у світо¬во¬му інформаційному просторі голосу України не чути. Всі інтерпре¬тації подій в Україні належать або Росії, або західним “”радяноло¬гам”. А якщо цього голосу немає в інформаційному світі, цілком слушно виникає підозра, що немає відповідної реалії”.

У сфері інформації та комунікації помітний дисбаланс щодо ко¬му¬нікаційного гардвера (фізичних носіїв інформації) та комунікацій¬ного софтвера (програмного забезпечення систем комунікації). Так, за даними Доповіді ЮНЕСКО, країни, що розвиваються, мають усього 4% комп’ютерів від загальної кількості комп’ютерів у світі. 75% усіх телефонних апаратів належать дев’яти найбагатшим країнам. У 1988 році 30 найбідніших країн не мали газет зовсім. Японія має 125 щоденних газет, а США — 1687. В середньому у Європі 39 газет на країну, в Африці — лише 3. Середній показник радіоточок 330 на 1000 населення. У багатих країнах цей показник сягає 911 на 1000 населення, а в бідних — 142 приймачі на 1000 населення. В 34 країнах зовсім немає телебачення. Середній покажчик для світу — 137 телевізорів на 1000 населення. У багатих країнах він становить 447 телевізорів на 1000 населення, у бідних — 36 телевізорів на 1000 населення. Цей розрив у дистрибуції ЗМК називають “інформаційними провалами” (infor¬mation gaps). Інформаційні провали можуть бути і в межах однієї країни. Але політичного значення набувають інформаційні провали між країнами, коли багатші країни контролюють інформаційні по¬то¬ки, що йдуть до бідніших країн.