Поняття масової комунікації. Функції масових комунікаці

Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид ко¬му¬нікації відрізняється один від одного не тільки природою комуні¬ка¬тивного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих ком¬понентів називати системою, то можна говорити про особли¬во¬сті системи комунікації залежно від її виду та природи.

Є цікава думка у дослідниці масових комунікацій Зернецької О. В. про специфічну природу масо¬вої комунікації. Природа її — у виробництві інформації за допо¬могою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей по¬ве¬дінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі . Це те, про що ми говорили у пер¬шій лекції: ви¬роб¬ничий підхід до про¬цесу масової комунікації був зумов¬ле¬ний са¬мою струк¬ту¬рою масової комунікації та переходом люд¬ства на рі¬вень побудови індустріального су¬с¬¬пі¬ль¬ства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і під¬триман¬ня контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:

1)виробництво інформації як продукції;

2)використання технічних засобів для виробництва інформації;

3)масова культура (масові цінності, типові для мас моделі пове¬дінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної про¬дук¬ції, її призначення;

4)специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Су¬часне інформаційне виробництво характеризується розгалу¬же¬ною й складною системою виробників: інформаційних агентств, ре¬дакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.

Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікантом чи кимось іншим?

Якщо взяти до уваги загальну модель комунікації, то в рольовому аспекті про¬цес спілкування відбувається в системі соціальних ролей, які вико¬нують люди в тій чи іншій комунікативній ситуації. За своєю при¬ро¬дою людина соціально є поліфункціональною істотою. Але неза¬леж¬но від соціальної функції вона завжди виконує роль або комуні¬кан¬та, або комуніката. Можна сказати, що комунікатор — це функ¬ція соціальної ролі [К = f(СР)] в кон¬кретних соціально-комунікативних умовах. Зміст і форма цієї функції залежить від змісту й характеру соціальної ролі. Так, поведінка комунікатора, зміст його висловлювання, характер його мовлення залежить від того, хто є носієм комунікативної функції — дитина чи дорослий, людина освічена чи ні, людина з міста чи з села, робітник чи педагог і т. д. На цій основі можна розрізняти типи комунікаторів, чому й буде присвячена одна з лекцій. Від ти¬пів комунікаторів залежить і організація комунікативного про¬цесу. Якщо порівняти таких комунікаторів, як пропагандист (модель Чакотіна), відправ¬ник інформації, що належить до пер¬винної соціальної групи (мо¬дель Рілеїв), професіональний комунікатор (модель Вестлея-Мак¬Ліна), комунікатор із психо¬логічними змінни¬ми (модель Малець¬кого), то з упевненістю можна сказати, що орга¬нізація процесу спіл¬кування для кожного з цих типів комунікаторів буде своєю. Для прикладу розглянемо спілкування між професій¬ним комунікатором і публікою та непрофесійним комунікатором і тою ж публікою. У першому випадку комунікативний процес мати¬ме більшу осми¬сленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тема¬тичні відхилення; у другому випадку процес спілку¬вання може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія фун¬к¬ції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто роз¬сіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь в породженні висловлювання, в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом, а в результаті утворюється роз¬ходження (ди¬вергенція) психоло¬гічних, соціальних, професійних ознак єдиного комунікан¬та, в ролі якого виступає одна людина, що веде до появи сукупності розпо¬рошених у часі й просторі ознак мовця, закріп¬лених за різними носіями мовлення, коли збір ін¬формації здійснює одна людина, її аналіз — друга, об¬робку — третя і т. д. Так виникає дисперсна й дивергентна система масової комунікації. Натомість з’являється ко¬леꬬтивна відпові¬да¬ль¬ність (а при високій дисперсності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, — безвідпові¬дальність) за зміст і форму мов¬лення та ор¬ганізацію про¬цесу спіл¬кування. Структуризація, фазо¬вість і дис¬¬¬кретність мо⬬лення при цьому є закономірними яви¬щами, оскіль¬ки окремі мов¬ні акти, що структурно пов’язані темою, метою спіл¬кування, вико¬нуються пое¬тапно й навіть у різних місцях та в різний час. При цьому виникає колективне право на ак¬ти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як працю, бізнес і займатися комер¬ціалізацією цього процесу.