Циклічність як форма макроекономічної динаміки

динаміка завантаженості виробничих потужностей;

динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваються за їхньої відсутності.

При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо враховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери грошового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно взаємопов’язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб’єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо.

Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним, що він переривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних циклів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки.

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М.Д.Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв’язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам.

Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в межах часових лагів 40-50-60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.